Гнат стрибками перетнув задній двір, усі його помисли зосередилися на рятівному дереві. Його мати, худа й млява жінка, яка виглядала ще більш змореною в дірявому халаті, визирнула на гамір у кухонне вікно. Вона побачила, що дитина рятується втечею, і вже майже щось крикнула, але останньої миті лише міцніше стиснула безбарвні губи. Безпечніше було стримати зойки. Вона злякалася за сина, але ще більше боялася, що чоловік зверне свою неприборкану лють на неї і молодших дітей.
– Не роби цього! Негайно зупинися! – продовжувало ревіти чудовисько десь позаду. Гнат уже не був певен, чи це його тато, і чи взагалі людська істота за ним женеться.
Він нарешті дістався величезного в'яза, що ріс у дворі, і почав швидко підніматися саморобними сходами з дощечок, прибитих до стовбура. Торік у дереві жили бджоли, але Гнат-старший бензином викурив їх звідти, тому комахи більше не становили жодної небезпеки. Тепер це був прихисток маленького хлопчика.
Гнат повз щосили. Та він виявився недостатньо спритним, і батько навіть встиг схопити його за ногу, але останньої миті його рука зісковзнула – до того, як пальці встигли зафіксувати мертвою хваткою худеньку дитячу ніжку. Тож чоловік стягнув з нього кросівок, а малий проліз до будиночка під захист декількох метрів висоти.
Дивитися на батька було просто нестерпно. Він ходив колами біля дерева, лаявся і гарчав, наче дикий звір. Молотив стовбур кулаками, кришачи кору і розриваючи шкіру на пальцях. Його обличчя налилося кров’ю від люті. Це створіння дедалі менше нагадувало його батька.
– Тату… будь ласка, вибач мені. Будь ласка…
– Негайно спускайся донизу! І прийми ліки, як пасує чоловікові! Або я виховав боягуза?!
– Я спущуся, але пообіцяй, що ти лише даси мені стусана, а не станеш бити! – у паніці кричав у відповідь хлопчик.
– Злазь негайно! Або я спиляю дерево разом з тобою! – репетував, задерши червону пику нагору, розлючений батько.
Гнат з надією подивився у бік будинку, але чекати звідти захисту не випадало. Обличчя матері з’явилося на мить і зникло за квітчастою фіранкою.
– Швидко спускайся! – продовжував волати Гнат-старший під деревом.
– Я не можу…
І це була чистісінька правда. У такому стані батько міг запросто забити малого до смерті.
Ситуація видавалася безвихідною. Чоловік продовжував тупцювати внизу, лютуючи, викрикуючи прокльони, а хлопчик завмер нагорі, тремтячи й спостерігаючи за діями батька. Після декількох підходів Гнат-старший все ж таки вирішив дістатися нагору. Він перевірив на міцність сходи й почав обережно лізти.
– Вони не витримають тебе, тату, – прошепотів хлопчик.
Та батько невблаганно наближався. Якась сходинка здригнулася й підломилася, і Гнат-старший ледве не зірвався вниз. Однак встиг схопитися за наступну поперечину. Під вагою масивного тіла вона вивернулася на 90 градусів, але міцно трималася цвяхами. І за мить обличчя розлютованого батька вже порівнялося з прихистком малого.