Метрдотель відійшов із шанобливим поклоном. Відаль дивився на мене таким поглядом, ніби я був небезпечним звіром, замкненим у клітці.
– Крістіна не змогла прийти, – сказав він. – Я приніс книжку, щоб ти зробив для неї дарчий напис.
Він поклав на стіл примірник «Кроків у небо», загорнутий у червоний папір із товарним знаком книгарні «Семпере та син», і посунув його до мене. Я не зробив руху, щоб його взяти. Відаль зблід. Весь його запал і виправдувальний тон його мови відступили. «Час завдати удару шпагою», – подумав я.
– Скажіть мені нарешті те, що ви маєте сказати, доне Педро. Я вас не вкушу.
Відаль випив своє вино одним ковтком.
– Я маю сказати тобі дві речі. Вони тобі не сподобаються.
– Я вже починаю звикати.
– Одна з них стосується твого батька.
Я відчув, як гірка посмішка скривила мені губи, ніби я щойно проковтнув отруту.
– Я хотів сказати тобі про це давно, але подумав, що користі тобі з того не буде. Ти подумаєш, що я мовчав із боягузтва, але я готовий присягтися тобі чим завгодно…
– Переходьте до суті, – урвав його я.
Відаль зітхнув.
– У ту ніч, коли помер твій батько…
– …коли його вбили, – поправив я крижаним тоном.
– То була помилка. Смерть твого батька була помилкою.
Я дивився на нього, нічого не розуміючи.
– Ті люди полювали не на нього. Вони помилилися.
Я пригадав погляди тих трьох бандитів у туманній темряві, запах пороху й кров батька, яка просочувалася крізь мої пальці, зовсім чорна.
– Вони хотіли вбити мене, – сказав Відаль тонким голосом. – Давній компаньйон мого батька довідався, що його дружина і я…
Я заплющив очі й почув, як десь усередині в мене вибухає чорний сміх. Мого батька вбили пострілами з пістолетів за розпусні гріхи великого Педро Відаля.
– Скажи що-небудь, будь ласка, – попросив Відаль.
Я розплющив очі.
– А друга річ, про яку ви хотіли мені сказати?
Я ще ніколи не бачив Відаля наляканим. А тепер я виразно відчував його страх.
– Я попросив Крістіну вийти за мене заміж.
Тривала мовчанка.
– Вона дала згоду.
Відаль опустив погляд. Один з офіціантів підійшов із тацею. Він поставив страву на стіл і побажав нам доброго апетиту. Відаль не наважився подивитися на мене знову. Страва вистигала на тарелі. Через кілька хвилин я взяв примірник «Кроків у небо» і пішов.
Того вечора я вийшов із «Мезон доре» і зловив себе на тому, що йду бульваром Рамбла із примірником «Кроків у небо» в руці. Мірою того як я наближався до рогу, звідки відходила вулиця Кармен, руки мені все більше тремтіли. Я зупинився перед вітриною ювелірної крамниці Баґеса, удаючи, ніби роздивляюся золоті медальйони у формі фей та квітів, поцятковані рубінами. Бароковий розкішний фасад універмагу «Ель Індіо» був лише за кілька метрів звідти, і кожен міг би подумати, що йдеться про великий базар, де продаються всілякі дивовижі та небачені чудеса, а не про