А от самого власника тих крил – чималого гусака – шкода було відпускати. Тим паче що і Петровський, і Шевченко вже який день голодували. Скільки дармового м’яса! Не вагаючись, попрохали сторожа Академії мистецтв, і той зварив для них гусака в самоварі. (Звісно, перед цим позбавивши його голови та обскубавши пір’я.)
Звареного в самоварі гусака (дещо перепало і сторожу) як за себе кинули. Лежали потім ситі й задоволені – ще ніколи їхній обід не був таким щедрим і ситним… Ось тільки непокоїла думка: а раптом помічник поліцмейстера виявить пропажу в загороді для своїх гусей і якимось робом дізнається хто гусака поцупив? Та й совість – ніколи не вдавалися до крадіжок – почала їх непокоїти. На щастя, трапилося так, що Шевченко щось там комусь намалював і отримав за роботу аж два рублі – одного рубля й відніс помічнику поліцмейстера за викраденого в нього гусака. Помічник поліцмейстера не розгнівався, а навіть зрадів: рубль за гусака – то була щедра плата…
Їхній вчитель Карл Брюллов весело сміявся, коли дізнався про витівку молодих художників. Подивився картину Петровського і янгола з крилами, зображеного на ній, все ще сміючись, визнав «справжнім». Особливо його крила. Щоправда, зауважив, що традиційно янгола хоч і зображували у вигляді юнака, але для нього справжніми янголами були, є та будуть жінки.
І в першу чергу, уточнив Брюллов, вродливі дівчата (а всі дівчата у нас – вродливиці, додавав він), які відзначаються добротою, лагідністю, невинністю та ніжністю і від присутності яких у світі білому стає ще краще…
Для житла Шевченко підшукав собі дешевеньку кімнатку. Це житло виявилося таким убогим, що Іван Сошенко, як побачив його, носом закрутив. І відразу ж запропонував другові поселитися разом з ним у квартирі, що її він наймав у німкені Марії Іванівни Клоберг.
Тарас Шевченко, згрібши в оберемок свої нехитрі пожитки, босий і розхристаний, прибіг до Сошенка.
Як водиться, обмили се діло, і Тарас почав жити в Сошенка.
І все було добре, місця їм обом вистачало, але тут… Тут спалахнула любовна драма.
Про ту негадану рахубу сам Сошенко так розповів:
«У Марії Іванівни мешкала племінниця, сирота, дочка виборзького бургомістра Амалія, прегарненька німкенька. Нашому брату художнику закохатися не важко і я покохав її від душі і навіть, грішна людина, подумував було на ній женитись. Але Тарас розладнав всі мої плани. Він швидко провів атаку проти Амалії (очевидно, за Амалію. – В. Ч.) і відбив її у мене. Довго я приховував своє невдоволення на їхні близькі відносини, зрештою не витримав. Вилаявши Тараса, я вигнав його з квартири. Але тим не допоміг своєму горю: Амалія стала ходити до нього на квартиру».
«Амалія стала ходити до нього на квартиру…»
Дівчина до хлопця! Власне, не ходила, а, як розповідали Сошенкові