Процитуємо ще раз розповідь Івана Сошенка про його першу зустріч з Шевченком:
«У неділю Тарас з’явився до мене у такому вигляді: на ньому був замаслений тіковий халат і штани з товстого сільського полотна, забруднені фарбою. Він був босий, розхристаний і без шапки… Дивився понуро і соромливо…» Зустрілися земляки-українці в Петербурзі 1836 року.
Шевченку тоді йшов двадцять другий рік, він був кріпаком полковника Павла Енгельгардта, який забагнув з талановитого хлопця зробити домашнього художника, тож послав його на навчання до майстра Ширяєва. Сошенко познайомив талановитого кріпака із вицвітом петербурзької малоросійської громади. І заходився клопотатися про викуп Шевченка з неволі. Художники Брюллов та Венеціанов просили Енгельгардта звільнити Шевченка. Але кріпосник раптом загнув за нього майже неймовірну ціну – дві з половиною тисячі рублів. Дуже велика на той час сума. Але хазяїн – барин.
І ось який було знайдено вихід.
«Домовившись попередньо з моїм поміщиком, Жуковський упросив Брюллова написати з нього портрет з метою розіграти його в приватній лотереї, – згадуватиме згодом Шевченко. – Великий Брюллов відразу ж погодився. Жуковський з допомогою графа Вієльгорського влаштував лотерею в 2500 рублів і цією ціною була куплена моя воля 22 квітня 1838 року».
Лотерея відбулася в Аничковому палаці, резиденції імператора Миколи I. Члени царської сім’ї внесли тисячу рублів і портрет Жуковського став власністю дружини Миколи I, імператриці Олександри Федорівни.
І ось він настав, неймовірно щасливий у житті Тараса Шевченка день 22 квітня 1838 року, коли йому вручили «отпускную» – документ з підписом поміщика Енгельгардта про те, що кріпак Шевченко одержав од нього волю. Як згадуватиме Сошенко, того дня Тарас крізь відчинене вікно вскочив до кімнати просто з тротуару, звалив мольберт і кинувся Сошенкові на шию, вигукуючи: «Свобода! Свобода!». Сошенко гаряче обійняв друга, і вони, наче діти, обоє на радощах розплакалися, разом вигукуючи: «Свобода! Свобода!».
І Тарас Шевченко, вже не кріпак, а вільний, почав навчатися живопису в класі Карла Брюллова.
«Самому тепер не віриться, – записував до щоденника, – а насправді так було. Я з брудного горища, я – нікчемний замарзуха – на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв!»