Проте цього разу він вирушав не сам і його місія не була секретною. За кілька сидінь від нього, байдужий до всіх і всього, летів доктор Чандра, який уже розпочав діалог зі своїм портативним комп’ютером.
Одна з таємних розваг Флойда, про яку він нікому не розповідав, це виявляти схожі риси між людьми й тваринами. У цьому випадку схожі риси швидше лестили людям, ніж ображали їх, окрім того, то була непогана вправа для тренування пам’яті.
Доктора Чандру асоціювати легко, тільки глянеш на нього – і одразу на думку спадає прикметник «пташиний». Цей чоловік такий самий маленький і витончений делікатний, усі його рухи швидкі й точні. Утім, який саме птах? Ясно, що доктор Чандра розумний птах. Сорока? Надто жвава й корислива. Сова? Ні, занадто повільна. Можливо, горобець – саме те, що треба.
Вальтер Керноу, фахівець із систем космічних кораблів, що летів до Юпітера з грандіозним завданням відновити дієздатність «Діскавері», являє собою набагато складніший випадок. Цей кремезний чоловік зовсім не схожий на птаха. Можна було підшукати щось серед різноманітних порід собак, але жодна порода не видавалася достатньо могутньою, щоб порівнювати її представників із Керноу. Звичайно, Керноу – це ведмідь. Однак не похмурий і небезпечний, а з тих дружніх привітних симпатяг. Згадка про ведмедя спрямувала його думки до російських колег, до яких вони скоро приєднаються. Росіяни вже кілька днів здійснювали на орбіті свої останні перевірки.
«Це визначна мить мого життя, – переконував себе Флойд. – Я вирушаю у місію, від якої може залежати майбутнє людства». Проте він зовсім не відчував торжества; на останніх секундах зворотного відліку він думав лише про слова, що їх промовив перед тим, як вийти з дому: «Прощавай, мій любий сину, чи пам’ятатимеш ти мене, коли я повернуся?»
Флойд досі трохи ображався на Керолайн за те, що вона не розбудила малого для прощальних обіймів, хоча і знав, що дружина вчинила мудро й що так буде краще для всіх. Неквапливий плин його думок раптом перервав вибух реготу: це доктор Керноу розповідав жарт своєму сусіду, а ще Керноу мав при собі велику пляшку, яку тримав так обережно, немов то була критична маса плутонію.
– Гейвуде, – гукнув він, – кажуть, капітан Орлова замкнула всі алкогольні напої, тож це ваш останній шанс випити по- людськи. Шато Т’єрі 95. Даруйте за пластиковий посуд.
Попиваючи маленькими ковточками справді хороше шампанське, Флойд відчував якесь пригнічення від того, що, очевидно, доведеться слухати регіт Керноу ввесь шлях через Сонячну систему. Хоч він захоплювався інженерними здібностями Вальтера, як супутник у тривалій мандрівці інженер міг кого хочеш звести з розуму. Добре, хоч із доктором Чандрою таких проблем не передбачається, Флойд заледве міг уявити його з усмішкою на устах, а вже щоб він реготав – і поготів. Звісно, Чандра відмовився від шампанського ледь помітним порухом голови. А Керноу був достатньо ввічливим чи надто неуважним, щоб наполягати.
Здавалось,