– Господи, та куди ж ви так поспішаєте?
– У мене за, – я зиркнув на годинника, – тринадцять годин сорок три хвилини операція на колінному суглобі, а потім ще дві з заміни кульшового суглоба.
Ґровер засміявся, витяг із кишені ганчірку та почав витирати руки.
– І що, боляче вам завтра буде?
– Ну, мені навряд чи. Я ж хірург.
Він визирнув за двері ангара в бік головного аеропорту.
– Що, великі пташки сьогодні вдома?
– Рейси скасували. Зламалась одна з машин для протильодової обробки.
– Вони в них постійно ламаються. Можливо. А може, з машинами насправді все гаразд, а причина у профспілці. І щодо ваших операцій – їх не можна перенести? Пам’ятаю, мені переносили, – він постукав кулаком собі по грудях, – із серцем іноді проблеми.
– Та мене й так тиждень не було – через конференцію. За скільки ми могли б домовитися?
Закінчивши протирати руки, він запхав ганчірку до кишені. Свій лук разом з колчаном зі стрілами старий прилаштував за спинкою сидіння у літаку та закріпив липучками. Ще я побачив у салоні три довгі футляри з чимось.
– Мої спінінги, – поплескав він їх долонею.
– А це що? – вказав я на інший футляр неправильної форми поруч із вудками.
– Сокира. Я літаю у дійсно віддалені місця і маю на борту все необхідне, – він поплескав туго зібганий спальний мішок. – У таких місцях треба розраховувати тільки на себе.
За спинкою висіла куртка з усіляким рибальським приладдям – я навіть ножички та сітку розгледів. Ґровер пояснив:
– Подекуди мої клієнти хочуть у такі місця, що сам я не можу дозволити собі туди літати. Тож я користуюся нагодою та роблю те, що полюбляю. Зі мною іноді дружина літає.
Ґроверу, вочевидь, було вже за шістдесят, а втім, він мав вигляд людини, не старшої за п’ятдесят, і за енергетикою нагадував радше підлітка.
– Це ваш власний літак?
– Так, «Скаут».
– Схожий на літак Стівена Фоссетта[11].
– Це такий самий. Двигун «Локомен» 0-3-60, видає 180 конячок. Максимальна швидкість – 140 миль на годину.
– Небагато, – зауважив я.
– Швидкість не головне. – Ґровер ніжно погладив лопать пропелера. – У цієї пташки швидкість на приземленні 38 миль на годину – її можна посадити на клаптик землі завбільшки з цей ангар.
Я оглянув приміщення – метрів 25 на 45.
– Завдяки цьому я можу дістатися дійсно віддалених місць, – розповідав він. – Саме за це мені й платять. – Чоловік позирнув на годинник та на мить замислився. – Слухайте, ну, навіть якщо я підкину вас до Денвера, ви все одно зможете вилетіти тільки вранці.
– Я хочу спробувати. Крім того, кажуть, насувається така буря, що може засипати снігом надовго.
– І це не дешево, – зауважив він.
– Скільки?
– Сто п’ятдесят на годину, і вам доведеться також заплатити за шлях назад. Тобто 900 доларів.
– Кредитки берете?
Чоловік примружив