Султан, його двір та іноземні посли, які стали свідками того, як один за іншим відбуваються козацькі напади на могутню Османську імперію, були приголомшені. Тепер християнські правителі могли серйозно сприймати нападників як потенційних союзників у боротьбі проти турків. Французький посол у Стамбулі, Філіп де Арле, граф де Сезі, писав до короля Людовіка ХІІІ в серпні 1620 року: «Щоразу, як козаки з’являються у цих місцях, вони захоплюють неймовірну здобич, незважаючи на слабкі сили, і мають таку репутацію, що турецьких солдатів потрібно дрючками виганяти на битву з ними на кількох галерах, що їх великому сеньйорові [султану] вдається вислати з великими труднощами».
У той час як граф де Сезі інформував свого короля про неспроможність Стамбула впоратися з морськими походами козаків, радники 16-річного султана Османа ІІ розмірковували, як вести війну на два фронти: проти поляків на суходолі та козаків на морі. Улітку 1620 року військо Османської імперії виступило в похід у напрямку річки Прут проти Речі Посполитої, до складу військ якої входили приватні козацькі армії польських та українських магнатів. Кампанія здійснювалася під приводом покарання Речі Посполитої за неприборкання козацьких нападів на турків. Насправді ж завдання було набагато ширшим. Османи намагалися захистити своїх румунських та молдавських васалів від впливу польсько-литовської держави, що дедалі зростав. Польська армія, що налічувала 10 тисяч вояків, і османські сили, що були, за деякими оцінками, удвічі більші, зіткнулися у вересні 1620 року біля містечка Цецора на нинішньому молдовсько-румунському кордоні. Битва тривала протягом 20 днів і завершилася розгромом військ Речі Посполитої.
Оскільки в державі більше не було боєздатної армії, двір та всю країну охопила паніка. Усі очікували, що турки продовжать свій похід на Польщу. І вони дійсно це зробили. Наступного року набагато більша османська армія, що налічувала 120 тисяч вояків, очолена самим султаном, рушила Молдовою, прямуючи до Речі Посполитої. На своєму шляху османи зустріли польсько-литовське військо, чисельністю близько 40 тисяч вояків, половину з яких становили козаки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним – героєм походу козаків на Кафу та командувачем козацького війська в московському поході, що відбувся за два роки по тому. Битва, що точилася на берегах Дністра навколо обложеної турками Хотинської фортеці, тривала цілий місяць.
Хотинська битва не принесла остаточної перемоги жодній зі сторін, але цей невизначений результат розглядався у Варшаві як тріумф Королівства Польського. Поляки зупинили величезне турецьке військо біля своїх кордонів і підписали мирний договір, що не передбачав жодних територіальних втрат. Усі розуміли,