Як люлька є й тютюнець, то йому й байдуже.
Люльку курить – не гуляє
І на серці радість має…
…А вірная дружинонька, Ганна Сомківна знай старається, добрий тютюнець у неї ніколи не вибуває та будь-якої миті дня чи ночі – це якщо чоловік не в поході, а дома, – подасть люлечку, викреше Богдан вогню, затягнеться і скаже:
– Нарешті і я козак!.. І люльку свою маю, і Ганнусю маю – жити мені й жити як у Бога за пазухою… Сам Господь мені таку жіночку послав. Га, Ганнусю? Тебе сам Бог мені послав?
– Бог, Бог, – погоджується Ганна. – Йди, каже, Ганно, до Богдана, кращого мужа за нього і в світі білому немає.
І прожили вони разом більше двадцяти років. Дітей народили шестеро (за іншими даними – семеро). Ганна виявилась не лише чудовою дружиною, а й такою ж господинею і матір’ю. І все в них і далі було б добре (сотник Богдан водив своїх козаків у походи – туди, куди йому наказували та посилали поляки), а жона терпляче чекала його на хуторі, доглядала дітей та вела господарство. Тож і діти були доглянуті, і господарство, і маєток під недремним оком пані сотниківни теж просто-таки процвітав. І все б і далі у них було до ладу, якби не ворожнеча (сотник Богдан тоді й не думав про долю підневільного свого народу, що стогнав під п’ятою окупантів, сиріч шляхти, та й служив він вірно тим окупантам, які знущалися з його народу) і все б у них і далі, кажемо, було добре й до ладу, якби не ворожнеча, що раптово спалахнула між Даніелем Чаплинським та Богданом Хмельницьким.
І ось через що все почалося. Як кажуть проникливі французи: шерше ля фам. Так, так, у всьому шукайте жінку. А втім, що її шукати, як вона сама з’явилася в Суботові. І ось із якої причини-рахуби. Дружина сотника Богдана Ганна Сомко (а втім, вона вже двадцять років як була Хмельницькою) стала без вини винуватою. Від народження Ганна вдалася хворобливою (справді, хіба це її вина?), хворіла вельми часто. Чи просто нездужала. Та й сімейне життя для неї, кволої, було все ж таки важкуватим. За двадцять років шлюбу народити шестеро (чи семеро) дітей – це майже все подружнє життя Ганні довелося проходити вагітною. Або доглядати – часом і ночей недосипаючи – дітей. Та ще на її слабеньких плечах (чоловік з одного походу йшов в інший) було чимале господарство. Особливо маєток, що за невгамовної Ганни просто-таки процвітав! (Але чого це коштувало бідній жінці!) А все це – маєток, господарство, діти – вимагало постійного нагляду – клопотів і здоров’я, А для Ганни, слабкої від народження, це було тяжким навантаженням.
Після двадцяти літ таких клопотів та щоденної невсипущої праці Ганна й геть злягла. Звідтоді дні її минали здебільшого в постелі (але, й лежачи в постелі, вона тримала маєток під своїм наглядом), ахами-охами, стогонами та скаргами на болячки.
Але що далі, то ставало гірше. Вона тепер рідко виходила зі спочивальні, але ж маєток-господарство, діти – все це потребувало нагляду, а про турботи годі було й казати. Ось тоді до Богдана нарешті дійшло: та чого це він не жаліє дружини, треба знайти їй помічницю по господарству.
Сказано