Але й це ще не все. Спустошивши хутір Богдана, Чаплинський повіз із хутора головний свій трофей – красуню Олену. І швидко – чи не через день – обвінчався з нею за католицьким обрядом.
Ганна Хмельницька такого лиха, як спустошення хутора і смерть сина, не перенесла, з нею від обурення лучився грець – і все було скінчено.
Зі смертю дружини Богдан став удівцем із шістьма неповнолітніми дітьми на руках. Буцімто він тоді скаржився, що опинився – зі смертю дружини – «в сирітстві й тяжкій біді». Хоча ще за життя хворої дружини чи не відкрито спав із вродливою шляхтянкою, яка допомагала йому поратися по господарству, виховувати його дітей і розраджувала його душевну тугу. В обіймах молодої звабної дівки Богдан аж ніяк не міг почуватися сиротою, як то він – чи не для годиться, – заявляв по смерті жони. Хоча, звичайно, втрат – після нападу Чаплинського на хутір – він зазнав значних. Клятий підстароста навіть забрав його улюбленого коня – що було для Богдана воістину великою втратою. (Щоправда, його втішила жона Ганна ще за свого життя – чи не в останні дні вона викупила в підстарости чоловікового коня за 12,5 злотих – сума на той час значна!)
Шукаючи справедливості, Богдан звернувся до великого коронного гетьмана Миколи Потоцького, про якого розпускали чутки, що він, мовляв, людина лицарська і шляхетна.
«Не знати, – писав у листі до Потоцького Богдан Хмельницький, – звідки взявся цей порушник мого спокійного життя. Чаплинський – литовський заволока, польський п’яниця, злодій і грабіжник український, підстароста чигиринський, котрий, господарюючи вісім літ на Чигиринщині й прикриваючись ім’ям свого начальника пана Конєцпольського, коронного хорунжого, знищив наклепами та доносами багатьох наших братів і привласнив їхні маєтки. Звичайно ж, тепер Чигиринщиною володіє не пан коронний хорунжий, а його слуга, брехун, зрадник і п’яниця Чаплинський».
Спершу сотник вперто апелював із приводу такої несправедливості до королівської влади, вимагаючи негайно повернути йому забране майно, кохану жінку та задовольнити принижену гідність. Оскільки влада не квапилася покарати свавільника, Хмельницький, відповідно до норм шляхетської етики, викликав свого кривдника на чесний герць. Але той категорично відмовився ставати до бар’єру, оскільки Хмельницький йому, шляхтичу, мовляв, не рівня, він хіба що «козацький хлоп» і Чаплинський з таким битися не буде.
Звертання до коронного гетьмана Потоцького теж нічого не дало. Ба, таки дало. На сотника впала тінь бунтівника. О. Конєцпольський, який завжди з підозрою ставився до Богдана Хмельницького, заявив, що він засуджує сотника як людину «бунтівну духом і з розумом, схильним до всього лихого». (Хмельницького обібрали, а його самого ще й оголосили лихим!) Потоцький навіть висловив побоювання,