– Не могли б ви, мадам, випробувати нову зачіску, яку я нещодавно бачила?
Мадам не заперечувала. Вони обидві почали укладати важкі пасма, що відливали золотом, то одним, то іншим способом, але чомусь усе виходило не так, як хотіла Ейлін. Спробували було заплести коси, але й від цієї думки довелося відмовитися. Нарешті на чоло були спущені два пишних валики, підхоплені перехресними темно-зеленими стрічками, які посередині скріплювала діамантова зірка. Ейлін у прозорому, облямованому мереживами пеньюарі з рожевого шовку підійшла до дзеркала і довго уважно себе розглядала.
– Добре, – сказала вона нарешті, повертаючи голову то в один, то в інший бік.
Тепер настала черга сукні від Терези Донован. Вона ковзала і шаруділа в руках. Одягаючи плаття, Ейлін сумнівалася, чи воно буде їй личити. Фадетта метушилася, пораючись із незліченними застібками та припасовуючи сукню до корсажу та вирівнюючи на плечах.
– О, мадам, charmant![2] – вигукнула вона, коли все було готово. – Це так пасує до вашого волосся. І так пишно, багато тут, – і вона вказала на мереживну баску, що оповила стегна. – О, це дуже, дуже мило!
Ейлін зашарілася від задоволення, але обличчя її залишалося серйозним. Вона була стурбована. За своє вбрання вона не особливо турбувалася, але Френк сказав, що його кохана має неодмінно сподобатися гостям. А пан Едісон – такий заможний чоловік, прийнятий у вищому товаристві, та й пан Рембо також займає високе становище. Як би не вляпатися в грязюку обличчям – ось чого вона боялася. Недостатньо справити враження на цих чоловіків своєю зовнішністю, їх треба ще зайняти розмовою, та до того ж дотримуватися правил хорошого тону, а це – зовсім не легко. Хоча в Філадельфії Ейлін і була оточена багатством і розкішшю, їй не доводилося ні бувати в світі, ні приймати у себе якихось поважних гостей. З усіх людей, із котрими вона досі зустрічалася, Френк був найвизначнішим. У пана Рембо дружина, ймовірно, сувора, має старозавітні погляди. Про що з нею розмовляти? А пані Едісон? Від тієї, природно, ніщо не сховається, вона все помітить і все засудить. Ейлін настільки заглибилася в свої думки, що мало не почала втішати себе вголос, не перестаючи, втім, чепуритися перед дзеркалом.
Коли Ейлін, наказавши Фадетті поприбирати розкидані речі гарнітуру, нарешті зійшла вниз, поглянути, чи все готово в їдальні та залі, вона була сліпуче гарною. Не можна було не замилуватися її досконалою фігурою, зодягненою в зеленувато-жовтий шовк, її розкішним волоссям, шовковистою гладкістю її плечей і рук, округлістю стегон, витонченою шиєю. Вона знала, настільки вона вродлива, але все одно хвилювалася. Що скаже Френк? Ейлін зазирнула в їдальню: квіти, срібло, золото, кришталь, розставлені вмілою рукою метрдотеля на білосніжній скатертині, надавали