– Ну, годі! Я ж знаю, що ви це говорите несерйозно, Лафліне, – м’яко зауважив Ковпервуд.
Розмова відбувалася в кабінеті Лафліна наприкінці ділового дня, і старий із захватом жував тютюн, відчуваючи, що йому сьогодні треба буде розв’язати вельми цікаве завдання.
– У мене місце на нью-йоркській біржі, – продовжував Френк, – воно одне вже коштує сорок тисяч доларів. Потім є ще місце на філадельфійській, яке цінується вище, ніж ваше тут. Це, як ви самі розумієте, основний актив фірми. Вона буде оформлена на ваше ім’я. Але я не стану скупитися. Замість третини, яка вам по совісті належиться, я дам вам сорок дев’ять відсотків, і фірму назвемо «Пітер Лафлін і Ко». Ви мені подобаєтеся, я впевнений, що ви будете мені дуже корисні. Не турбуйтеся, зі мною ви заробите більше, ніж заробляли без мене. Я міг би, природно, знайти собі компаньйона серед цих молодих шалапутів на біржі, але не хочу. Словом, вирішуйте, і ми негайно беремося до праці.
Лафлін був надзвичайно задоволений тим, що Ковпервуд захотів взяти його в компаньйони. Стариган останнім часом усе частіше помічав, що молоде покоління маклерів – ці вичепурені самовдоволені вітрогони – дивляться на нього, як на старого дивака, котрий з’їхав із глузду. А тут – сміливий, енергійний, молодий функціонер зі східних штатів, років на двадцять молодший за нього і не менше, а більш спритний, ніж він, як боязко подумав Лафлін, пропонує йому ділову співпрацю. Крім цього, Ковпервуд був настільки наповнений енергією, настільки впевнений у собі і такий наполегливий, що на дідугана немов війнуло весною.
– Та я за ім’ям не дуже й женуся, – відказав Лафлін. – Це як собі хочете. Але якщо вам віддати п’ятдесят один відсоток, то господарем справи будете ви. Ну гаразд, я людина поступлива, сперечатися не стану. Я свого також не втрачу.
– Отже, вирішено! Тільки приміщення доведеться змінити, пане Лафлін. Тут у вас аж надто похмуро.
– А це вже залежить лише від вас, пане Ковпервуд. Мені байдуже. Змінити – то й змінити.
Через тиждень усі формальності були залагоджені, а ще через два тижні над дверима розкішного приміщення на нижньому поверсі будинку на розі вулиць Ла-Саль і Медісон, у самому центрі ділової частини міста, з’явилася вивіска: «Пітер Лафлін і Ко, хліботоргівельна та комісійна контора».
– Ось і збагни того старого Лафліна! – зауважив один маклер іншому, прочитавши назву фірми на важких бронзових дощечках, прибитих по обидва боки дверей, що виходили на ріг, та обводячи поглядом величезні дзеркальні вікна. – Я думав, старий зовсім на пси зійшов, а він дивися як розвернувся. Хто ж цей його партнер?
– Не знаю. Кажуть, якийсь зайда зі східних штатів.
– У гору пішов,