І заздри тому лиш, хто сміло з хуртовиною
Іде на прю, зневаживши грізьбу,
Лиш тому, хто лишається людиною,
Людиною і в нелюдську добу.
Лиш тому заздри, хто іде по полю
Й од поту од солоного осліп,
Хто не кляне свою нещасну долю,
Хоча солоний піт, хоча гіркавий хліб.
Не потребую жодної полегші.
Життя моє, ти скрізь мене веди.
Хліби гіркі і днів трудні мережі,
Тож стійкістю мене нагороди.
Життя, прошу: за всякої погоди
Дай буть щасливим з крапельки роси,
Б’є джерело – затамувати подих,
Є квітка – захлинутись од краси.
Сон зимової ночі
Йшов сніг. У холоднім розгоні
летіли сніжинки з імли.
Я спав, наді мною червоні
тюльпани Чегема цвіли.
Йшов сніг. І, закутана в чари,
дрімала душа у траві.
Йшов сніг. Зеленіла чинара,
цвіли мої сни зимові.
Пам’яті матері
«Допоки мати є, – казали звіддавен, —
в душі світа».
Як я тепер в це вірю!
І в найчорнішу мить світився біло день,
бо неньчина зоря не гасла у сузір’ї.
Тепер її нема. І світла дивен квіт,
що сяяв у душі,
опав на гострім зламі.
І вперше ранок не прийшов у світ:
удосвіта погасла тихо мама.
Як плакав я малим, коли у сні
ввижалося страшне: померла мати!
Той сон, як грім, будив і на війні,
навіть тоді, як спали всі гармати.
Поквапно слав трикутники з війни
і ждав, холонучи, вісток од мами.
Сьогодні ж наяву хилюся до труни,
як дерево, підтяте блискавками.
Я кулі не шукав. Але в бою
ішов у ріст, як личило солдату.
Бо вірив: коли стріну смерть свою,
мене оплаче, не забуде мати.
І легше йти в атаку нам було,
і впасти легше на жахкій дорозі:
не лиш слова нас брали на крило,
а й сльози наших матерів. І сльози.
А неньки тих, хто їх раніш ховав,
напевне ж, не були моєї гірші.
Як рано сніг синам на скроні впав!
Тепер він і мені у скроні дише.
І я хилюсь до сиріт у журі,
як журавель в замерзлому озерці.
Єдиний раз нас ранять матері.
Тепер та рана – і в моєму серці.
Здолавши скелі і правічний ліс,
знесилений, в морози тричі кляті,
вертавсь додому і душею грівсь
біля твого невгасного багаття.
Тепер між нас лягли такі хребти,
закуті в крижані, холодні лати,
які мені довік не перейти.
Вже не дійти мені до тебе, мати!
Тепер твій голос чую лиш у сні:
така далека далеч поміж нами!
І квіт очей, і образ твій мені
однині лиш у сні приходять, мамо!
Вже