Левко стояв за грушею і чекав сани.
Нарешті двоє мужчин зняли шапки – пара повалила від розіпрілих голів. Жінка з покусаними губами і руками перестала стогнати, тільки беззвучно задихалась. Параска вискочила з хати і, оглянувшись по боках, кивнула Левкові й двом пришельцям – сани залишились порожніми.
– Невчасно, Сидоре, сьогодні облава – в Німеччину гонять! – брався за голову Левко, радився з сином і другим партизаном, тихим і веселим.
– Просто з лісу – в Берлін попадем, – віджартувався той…
Параска розігрівала казанки, лила воду в миску. Малого Івася загнала на піч, щоб той не дивився на породіллю.
Жінка кричала ще надривніше, коли її винесли в комору – від хати до хати рухався поліцайський обхід, рипіли чоботи на морозі…
…За столом на дванадцяти стільцях сиділи поліцаї на чолі зі старостою. Гладкий, розчервонілий, він термосив своїх п’яних колег і підіймав тост за Левка.
– За господаря п’ємо! За господаря!
Товстий Мусій з підбитим оком реготав.
– А я знаю, чого він добрий! А я знаю! Він добрий, а синочки його де? Де його знаменита дюжина? Де твої братики? – тягнув за вухо Івася, який сидів у кутку.
Параска ставила на стіл картоплю в лушпайках, огірки, помідори, різала холодне сало, і раптом із комори пролунав несамовитий крик – кричала породілля.
Параска схопилася за голову. Поліцаї притихли, перезирались. І тут Левко встав, обнімаючи старосту, і заспівав так, як він не співав ніколи в житті. За ним голос за голосом почали підтягувати сільські хлопці, яким зручніше було співати, ніж полювати за дівчатами і відправляти їх у Німеччину. Вони були п’яні, махали тяжкими головами, як коні в полудень, знову і знову наливали собі гіркої буряківки. Параска бігала туди-сюди, носила вологі гарячі ганчірки, казанки з водою, усміхалася старості в одній кімнаті, приймала роди в другій. Левко співав як божевільний, п’яний Мусій стріляв по миснику, розбиваючи вщент одну за одною всі миски, тарілки, куманці, баранчики. Біля дверей у коморі стояв Сидір зі своїм товаришем, вони тримали німецькі автомати напоготові й не дихали.
А батько тим часом у божевільній агонії кричав, співав, бив свої ж горшки, крутив свій порожній гончарний круг – і цей гул, ці крики приглушували крики породіллі і перший різкий і тоненький, як соломинка, крик народженої дитини…
Прибігли за ним, і страшна звістка врятувала становище. Він одягнув куфайку, поставив відро на сани, щойно привезені з лісу, поклав гаки і, не усвідомлюючи, що робить, напівп’яний, напівхворий, потягнувся до криниці. Там уже стояли староста, поліцаї, люди, що збіглися. Сусіди перед ним розступилися, як перед катом. Левко прив’язався до ланцюга, два поліцаї крутили корбу, ліхтар він тримав в одній руці, а другою рукою відштовхувався від льодяного наросту дерев’яного