Перші кілька тижнів після переїзду Беверлі намагалася щодня ходити з Юджином на прогулянку. Лікарі сказали, що йому треба багато рухатись, та й, крім того, якщо вони цілий день були вдома, Юджин крутив голову Беверлі своїми запитаннями, які без кінця-краю повторював по колу. Тому щодня вранці й по обіді Беверлі ходила з ним на прогулянку довкола кварталу. Вони завжди йшли поруч, одним і тим же маршрутом.
Лікарі попередили Беверлі, що їй доведеться цілоденно стежити за Юджином. Якщо він загубиться, казали вони, то нізащо не втрапить сам додому. Але якось уранці, поки вона вдягалась, Юджин непомітно вислизнув із дому. А що він полюбляв блукати кімнатами, Беверлі не скоро помітила його відсутність. Її охопила паніка. Жінка кинулась надвір – Юджина ніде не було видно. Побігла до сусідів й постукала у вікно. Вони жили в схожому будинку – може, Юджин переплутав двері й зайшов до них? Беверлі підбігла до дверей і тиснула на дзвоник, поки сусіди не відчинили. Але Юджина там не було. Жінка знову кинулась надвір і побігла вулицею, вигукуючи: «Юджине! Юджине!» Вона розплакалась. А якщо його збила машина? Як він скаже комусь, де мешкає? За п’ятнадцять хвилин вона оббігала весь квартал – Юджин наче крізь землю провалився. Беверлі побігла додому викликати поліцію.
Убігши в дім, вона побачила у вітальні Юджина – той сидів перед телевізором і дивився канал «Історія». Він не міг зрозуміти, чому його дружина плаче. Сказав, що не пам’ятає, як вийшов на вулицю, не знає, куди ходив, і не розуміє, чому вона так розхвилювалась. Тоді Беверлі побачила на столі купку соснових шишок – таких самих, як на сусідському подвір’ї. Вона підійшла ближче й глянула на Юджинові руки. Його пальці були липкі від живиці. У ту мить Беверлі збагнула, що Юджин ходив на прогулянку сам. Він пройшовся вулицею і дорогою назбирав всякої всячини.
І зумів відшукати дорогу додому.
Невдовзі Юджин щоранку ходив гуляти сам. Беверлі даремно намагалась його зупинити.
– Навіть якщо я просила його нікуди не йти, він за кілька хвилин про це забував, – розповідає вона. – Кілька разів я йшла назирці, щоб він не загубився, але Юджин завжди повертався додому.
Бувало, він приносив із собою шишки чи камінці. Якось повернувся з чиїмось гаманцем, а ще одного разу – із цуценям. При цьому Юджин не міг згадати, звідки вони взялися.
Коли Сквайр та його асистенти довідалися про ці прогулянки, вони запідозрили, що в його мозку відбуваються процеси, які не мають нічого спільного з усвідомленою пам’яттю. Тоді вони влаштували експеримент. Одна з асистенток Сквайра навідалася до Юджина додому й попросила його намалювати карту кварталу, де той мешкав. Даремно.
– Тоді, може, ви позначите, де на вулиці розташований ваш будинок? – запитала вона.
Юджин трохи покреслив, а тоді забув про своє завдання. Дівчина попросила його показати, які двері ведуть до кухні. Юджин роззирнувся кімнатою.
– Не знаю, – відповів. Тоді вона спитала, що він робитиме,