– Це все надумані причини, – зауважив Данджі. – А тепер скажу вам правду: нас ніхто не перевершить.
За словами тренера, його стратегія полягає в тому, щоб навчити команду поводитись інакше й довести нові дії до автоматизму. «Баккенірс» не потрібен найтовстіший плейбук. Їм не треба зазубрювати всі можливі комбінації. Треба всього лиш вивчити кілька ключових рухів і завжди виконувати їх правильно. Проте у футболі важко досягнути досконалості.
– Під час кожного футбольного матчу – кожного-кожнісінького – хтось неодмінно наламає дров, – каже Герм Едвардс, один із помічників Данджі в Тампа-Бей. – І винні в цьому переважно не криві ноги чи руки[92], а голова.
Гравці роблять дурниці, коли починають забагато думати або вагатися. Данджі хотів зробити так, щоб на полі вони взагалі не мусили нічого вирішувати.
А для цього треба було, щоб його підопічні усвідомили свої звички й прийняли нові шаблони поведінки.
Спочатку Данджі просто спостерігав, як грає його команда.
– Попрацюймо над андер-захистом, – гукнув тренер на ранковому тренуванні. – Номер п’ятдесят п’ять, які твої дії?
– Я дивлюсь на раннінбека й ґарда, – відповів Деррік Брукс, зовнішній лайнбекер.
– На що саме ти дивишся? Де твої очі?
– Я дивлюся на руки ґарда, – сказав Брукс. – На ноги й стегна квотербека після того, як він схопив м’яча. І на «вікна» в лінії, щоб побачити, чи вони зможуть зробити пас і куди кине м’яча квотербек – у мій бік чи ні.
У футболі такі візуальні вказівки називають «ключами» – вони відіграють ключову роль у кожній грі. Данджі спало на думку скористатися цими ключами як вказівками для видозмінених звичок. Він знав, що деколи на початку гри Брукс замислюється на секунду довше, ніж треба. Йому було про що подумати – чи виходить ґард із лав? Про що каже позиція ноги раннінбека – він збирається бігти з м’ячем чи ловити пас? Через це Брукс діяв повільніше, ніж мав би.
Данджі поставив собі за мету звільнити голову Брукса від зайвих роздумів. Як і організація «Анонімних Алкоголіків», він залишив вказівки, до яких Брукс уже звик, але дав йому нову модель поведінки, яку той із часом відпрацював до автоматизму.
– Я хочу, щоб ти орієнтувався на ті самі ключі, – сказав Данджі Бруксові. – Але спочатку зосередься тільки на раннінбеку. І все. Ні про що не думай. Квотербека шукай тільки тоді, коли станеш на своє місце.
Відносно незначна зміна: Брук шукав очима ті самі вказівки, але вже не роззирався на всі боки – Данджі вирішив, куди дивитися в першу чергу, куди – у другу, і заздалегідь сказав йому, що робити, побачивши ключа. Геніальність цієї системи полягала в тому, що вона позбавляла від потреби ухвалювати рішення. Тепер Брук міг рухатися швидше, бо всі його дії були не вибором, а реакцією, пізніше – звичкою.
Данджі дав