Коваль Роман. Оповіді про отамана Орлика та орликівців. Режим доступу: https://goo.gl/S0uHbY
Коваль Роман. Отаман Орлик повернувся. Режим доступу: https://goo.gl/kFwymT
Коваль Роман. Отамани Гайдамацького краю. Режим доступу: https://goo.gl/pu4sFu
Національно-визвольний повстанський рух в Україні наприкінці 1920–1921 рр. Анотований покажчик. Справа «Петлюрівські отамани» / Упоряд.: В. М. Василенко, В. М. Даниленко. – К., 2011. Режим доступу: https://goo.gl/2Ifpx8
26 лютого 1933 року заарештований поет Дмитро Загул
Дмитро Загул був учасником двох відомих літературних угруповань – «Музагет» та «Західна Україна». Участь в останньому стала для поета і його колег фатальною. Письменниця Агата Турчинська на одному з допитів 22 лютого 1933 року дала свідчення проти десятьох літераторів, зокрема і проти Загула.
Тяжкохворий старший науковий співробітник ВУАН Дмитро Загул був заарештований без санкції прокурора. Уповноважений Київського обласного відділу ДПУ УСРР Шмуль Бренер 26 лютого 1933 року «знайшов, що поет… був членом контрреволюційної організації, яка ставила собі за мету повалення радянської влади шляхом збройного повстання». За кілька місяців, згідно з рішенням судової трійки ДПУ УСРР від 9 травня 1933 року, Загула засудили до 10 років ізоляції в концтаборах.
Поет відбував покарання у Забайкаллі на залізничній станції Урульга, працював редактором багатотиражної газети «Строитель БАМа», намагався добитись перегляду справи. Відомо про дві його заяви до ЦК КП(б)У з проханням посприяти у перегляді судової справи, оскільки він вважав себе «ні в чому не винним».
Точна дата та місце смерті поета невідомі. За свідченням репресованого російського літератора Федора Тихменьова, «Дмитро Загул, відбувши 1943 року визначений строк, просив законного звільнення, але йому, як і іншим, відповіли, що до «особливого розпорядження» вони «сидітимуть» далі. Після звістки про можливе довічне ув’язнення Загул занепав духом, на важких роботах фізично ослаб і помер від паралічу серця влітку 1944 року на Колимі, в одному з таборів між Магаданом і Ягодним».
На північно-східні табори Колими Загула перевели після вбивства Сергія Кірова. Тут йому довелось бути і асистентом фельдшера, і помічником маркшейдера, і заготівельником деревини, і обліковцем на вивезенні торфу та золотоносних пісків, і обмірником забоїв, і днювальним у бараку, і різноробочим.
Дмитро Загул реабілітований посмертно. 9 серпня 1957 року Військовий трибунал Київського військового округу ухвалив «постанову судової Трійки при Колегії ДПУ УСРР від 9 травня 1933 р. щодо Загула скасувати і справу про нього припинити за відсутністю складу злочину».
З порога смерті: письменники України – жертви сталінських репресій. – Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. – К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/fvbLNw
Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910 – 1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В. Г. Дончика. – Кн. 1. – К.: Либідь,