Куркуль. Максим Бутченко

часникової підливи та приправ видих накрив парубка. Обдав його, як кріп. Змусив тремтіти. Немов сама Смерть дала йому почути останній прояв життя. Того життя, що вислизнуло з панського тіла й відлетіло разом із ароматом вечері.

      Жах охопив Нестора. Він розтис кулак мерця, поклав руку біля тіла, відступив назад. Вискочив із вікна, побіг до невеличких будівель на краю маєтку, де мешкали наймити. Зібрав речі і тієї ж ночі втік: боявся, що його звинуватять у смерті пана.

      – Так я довго мандрував, поки не прибився до вашого села. Оселився поруч із твоїм батьком. Він ще мені хату допомагав обмазувати, – завершив свою розповідь Нестор.

      – Гм, а що, не можна було інакше? – спитав Федот.

      – Та де там! Я молодий був! Зелений! Як утік, так і полегшало на душі. А так би не заспокоївся.

      – Ні, втеча – це не добре. Чоловік має стояти на своєму до кінця. Так мене тато вчив.