Надруковано в наметі кочівника в пустелі Лоп, відомій декому під назвою Велика Лопська низовина, що тягнеться на схід уздовж підніжжя Курук-Таґа до колись прикордонного Басейну Тарім у автономній області Сінджан-Уйґур, розташованій на майже досконало горизонтальних обширах.
Опалітурено із залученням великих коштів під землею, у глибокому підпіллі, вхід до якого (між Фіш-Стріт-Гілл та Паддінґ-лейн, Лондон) заради власної ж безпеки не варто навіть намагатися відшукати.
Уважно вичитано двома головами та п’ятьма очима Патриції Паноптикот.
«Caesar non supra grammaticos»[1].
Жодну з частин цього видання не можна копіювати, красти й замусолювати, використовувати як серветку чи підкладати під двері, щоб не зачинялися. Третє оповідання збірки не можна читати вголос задом наперед. За можливі наслідки видавець відповідальності не несе.
Шановний читачу,
книжку, яку Ви зараз тримаєте в руках, призначено лише для дивних очей. Якщо обставини склалися так, що Ви не один із племені аномальних – інакше кажучи, якщо не схоплюєтеся посеред ночі з ліжка й не злинаєте до стелі тому, що забули напередодні ввечері прип’ясти себе мотузками до матраца; якщо з Ваших долонь не зриваються вряди-годи й геть невчасно язики полум’я; якщо Ви не жуєте їжу ротом, розташованим на потилиці, – тоді, будь ласка, негайно покладіть цю книжку туди, де взяли, і викиньте її з голови. Не бійтеся, Ви нічого не втратите. Я певен, оповідки, що містяться на цих сторінках, здадуться Вам якимись химеріями, тільки розтривожать душу й викличуть несхвалення. І взагалі, це просто не Ваше діло.
З дуже дивною повагою,
Видавець
Передмова
Якщо ви вважаєте себе одним із дивних (а я щиро сподіваюся, що так воно і є, адже дотепер ви вже стільки всього перечитали), тоді для вас ця книжка, скоріш за все, не потребує жодної передмови. На цих казках ви росли, вони були невід’ємною й улюбленою частиною вашого виховання. Читаючи їх і слухаючи, як вам читають уголос, так часто, що могли б зацитувати свої улюблені уривки слово в слово, ви досягли повноліття. Однак, якщо ви належите до числа тих бідолах, які щойно дізналися про своє дивацтво чи зростали в таких умовах, де не було жодних книжок про дивних, я швиденько введу вас у курс справи.
«Казки про дивних» – це збірка нашого найулюбленішого фольклору. Кожна оповідка, що з незапам’ятних часів переходила з покоління в покоління, містить елементи історії та чарівної казки, а ще – мораль, яка покликана дати урок наймолодшеньким дивним. Ці казки походять із різних частин земної кулі, їх передавали як усно, так і письмово, і впродовж багатьох років вони зазнали разючих трансформацій. А проіснували вони так довго тому, що їх люблять за красу історії – однак не лише за це. Вони також несуть у собі таємне знання. На їхніх сторінках містяться закодовані відомості про сховані контури, секретні дані про деяких відомих дивних людей, а ще інша інформація, що допоможе дивному вижити в цьому ворожому світі. Я скажу так: саме завдяки «Казкам» я зараз живий і пишу ці рядки. Вони врятували життя не лише мені, а й моїм друзям та нашій любій імбрині. Я, Мілард Нулінґз, – живе свідчення корисності цих оповідок, які, хоч і були написані багато років тому, але витримали випробування часом.
Ось чому я присвятив себе справі їхнього збереження та поширення і взяв на себе підготовку цього спеціального видання, з редагуванням і примітками. Його в жодному разі не можна назвати вичерпним чи повним – адже відоме в наших колах видання, на якому зростав я сам, було громіздким тритомником, що в сукупності важив більше, ніж моя подруга Бронвін, – але в цій книжці я зібрав свої найулюбленіші історії та взяв на себе сміливість написати до них примітки у вигляді історичних та контекстуальних уточнень, щоб дивні в усіх куточках світу могли скористатися з моєї мудрості. Також я плекаю надію на те, що ця збірка, портативніша за попередні, стане вашим незмінним компаньйоном у подорожах та пригодах і виявиться такою ж корисною для вас, як колись для мене.
Тож уклінно прошу насолоджуватися «Казками» (в ідеалі – прохолодного вечора перед каміном, у якому весело потріскує вогонь, і з ведмегримом, що посопує біля ваших ніг). Але повсякчас пам’ятайте про те, що вони вимагають делікатного поводження, і якщо доведеться читати їх уголос (а я вам це наполегливо раджу), спершу переконайтеся, що ваші слухачі – дивні.
Мілард Нулінґз, есквайр, доктор педагогічних наук,
бакалавр медицини
Казки про дивних
Чарівливі людожери
Дивні люди в селі Болотяна Твань жили вкрай небагато. Дорогих речей у простих селян зроду-віку не водилося, мешкали вони в хистких очеретяних хижках, однак були здорові, раділи життю й задовольнялися малим. На їхніх городах росли харчі, у дзюркотливих струмочках бігла чиста вода, і навіть їхні бідацькі оселі видавалися розкішними маєтками, адже погода в Болотяній Твані завжди стояла чудова, а селяни були