Юж, ти тримай мене, міцно тримай, ось нам і потяг, космічний трамвай, в космос зірватись, не знати туги, не зупинятись, тривати, іти; йди, йди до мене у далечінь, хочеш – кричи, а не хочеш – мовчи, біловороже дивиться ніч, ні, ні себе, ні мене ти не клич, тут ми залишимось попелом вишитим на простирадлах зниклих віків, непередбачено русло означене, русло одне – для моєї ріки, я не причинна, просто зірвалась, виникла звідкись – як монастир, я кандидатка, може, доцентка, та я не знаю, хто мене вчив…
Відсутність ритму. Відсутність себе. Всього відсутність – кров вирує у жилах, нічого нема! Нічого нема! Хвала Хаосу, і вічній напівтемряві, що на небо у дві тисячі дванадцятому впала – хвала!
…– Я ж недарма кошик брала, – непевний голос Ели змусив Ляну розплющити очі і озирнутися довкола. Першим, що вона побачила, був мокрий слід на листі неподалік. Істота встигла підплисти до них ближче… а потім її не стало. – Дивись.
Повертати голову було важко, та Ляна це зробила. Вологий рушник, яким Ела встигла обв’язати голову подруги, значно полегшив цю непросту задачу. Ляна виклалася на повну…
І майже не здивувалася, побачивши цілу сім’ю здоровесеньких із вигляду грибів, яка притулилася на давньому попелищі.
Розділ перший. Практика на узбіччі
У дві тисячі дванадцятому році світ занурився у пітьму.
Причини цього забуті. У подальшому було висунуто кілька досить переконливих версій, з них найбільшого поширення набула одна, про ворожнечу двох наддержав, що не могла не завершитися світовою катастрофою.
Не так уже багато поселень змогло цю катастрофу пережити.
Місто стало винятком.
Бо за кілька днів до занурення світу у темряву Місто було уражене біологічною зброєю.
Райони Міста, що прийняли на себе удар, пізніше були названі Чорним Сектором. Вони знаходилися на узбіччі.
Після того, як Чорний Сектор було уражено, у Місті зчинився хаос. Біозброя перетворювала людей на істот з чорними очима, котрі вбивали і мучили мирних жителів або робили з них собі подібних. Окремі люди тікали з Міста, але доля їхня була жахливою. Біозброя вплинула на зелені насадження, які оточували Місто. Дерева мутували і розрослися: за кілька днів Місто було оточене густим лісом, який ніхто не міг подолати. Ліс був живим і пожирав усіх, хто заходив до нього вночі чи у календарний час, пізніше названий «темними днями». Поглинуті люди ставали особливим різновидом істот; поглинуті лісом істоти перетворювалися на справжніх монстрів.
У перші дні поширення біозброї військові намагалися контролювати її розповсюдження. Так, вони оточили Чорний Сектор і нікого звідти не випускали. Евакуацію було припинено після того, як вивезені з Сектору люди почали перетворюватися на істот.
Останньою групою людей, якій вдалося вирватися з Чорного Сектору, була група Ганни Гроно.