Боб, 50 років, учений: «Я б щороку жив у новій країні».
Джуді, 33 роки, програміст: «Я б знайшла роботу, де працювала б із людьми, а не з машинами».
Сінді, 34 роки, адміністратор у місцевому державному коледжі: «Я б переїхала до Каліфорнії й розпочала свій власний бізнес».
Чи не здається вам, що більшість людей ліниві і їм просто треба «взяти й зробити це»?
Аж ніяк. Я глибоко переконана, що ніхто від природи не є лінивим. Лише згадайте, як ви біжите, намагаючись устигнути на автобус, як ретельно вдягаєтеся, коли справді хочете мати приголомшливий вигляд. Якби ви справді були ледарями, ви б лінувалися і в таких ситуаціях.
Можу закластися: ви вважаєте себе лінивими, коли треба встановити на вікна додаткові зимові рами чи помити машину, правда ж? Це ж напевно лінощі?
Ні. Це опір. Ви просто не хочете робити ці речі. Ви б і не робили, якби можна було цього якось уникнути. Проте оскільки ви не можете, то тягнете сірка за хвіст. Дурниця, звичайно, але всі ми це робимо. (Для таких ситуацій я придумала «сеанси скарг у важкі часи», які допоможуть подолати опір, змусять вас сміятися та повернуть назад енергію. Подивіться відповідний розділ у моїй книзі «Мистецтво мріяти», якщо у вас виникне ця проблема.)
Але якщо ви справді хочете щось робити, та все ж таки цього не робите, то натрапили на значно серйознішу перешкоду, ніж опір. Ви на рингу із самим собою, і ця боротьба геть виснажує та знесилює вас.
Ви маєте справу зі своїм внутрішнім конфліктом.
Постійна втеча від того, що ви насправді хочете робити, зумовлена саме цим. Конфлікт означає, що дві потужні сили зіштовхуються, не даючи вам зрушити з місця. Одна з них закликає: «Іди вперед». Друга говорить: «Зупинися». Усе закінчується динамічним «ступором» або нездатністю рухатись, що спричиняє неспокій і дискомфорт.
Результатом наших спроб переконати рушійну силу подолати ту, яка нас зупиняє, є лише тимчасове розв’язання проблеми. Ви не переконаєте себе в тому, що вона зникла, так само як не вмовите, що камінець зник із вашого черевика, якщо він там і досі вам муляє. Слогани та банальні фрази на кшталт: «Візьми й зроби це!» і «Просто ігноруй ці негативні думки. Ти сам твориш своє життя. Скажи собі, що це безпечно, і це стане безпечним» – надто поверхові, щоб допомагати тривалий час. Щоб упоратися із силою, що заважає діяти, потрібно поважати її, пізнати її, з’ясувати, звідки вона походить і чому вас зупиняє.
Дозвольте продемонструвати, як це зробила Джуді.
Обережна Джуді
Джуді була надто обережною майже в усьому. Кожне рішення вимагало нескінченного вивчення ситуації та тривалого обговорення з багатьма людьми. А закінчувалося все часто тим, що останньої хвилини вона скасовувала ретельно й детально сплановані проекти, наприклад поїздки кудись у відпустку. За фахом вона програміст, і хоча професія їй ніколи особливо не подобалася, Джуді не наважувалася щось змінити. Можливо, її мрія не здасться вам грандіозною, але для неї вона була такою ж недосяжною,