3
За час піврічного блукання на межі зі смертю Цкуру втратив сім кілограмів. У тому не було нічого дивного, адже їв він дуже погано. З дитинства хлопець був повновидим, а тепер зовсім змарнів і схуд. Укороченням паска не обійшлося, ще мусив купити собі штани меншого розміру. Ребра випиналися з-під шкіри і були схожими на дешеву клітку для птахів. Постава суттєво погіршилася, плечі опустилися і нагнулися вперед. Пара худезних ніг нагадувала ноги якогось водяного птаха. «Це тіло старої людини, – так він подумав, ставши якось голяка перед великим дзеркалом. – Чи, може, людини при смерті».
Ну, що ж, мабуть, нема на то ради, якщо у нього дійсно такий вигляд. Так перед дзеркалом переконував сам себе. «У певному значенні я справді був на волосину від смерті. Я жив, учепившись за цей світ, щоби мене не змело сильнішим подувом вітру в невідому далечінь, як приліплену до гілочки дерева порожню оболонку жука». Але це (те, що він мав вигляд людини при смерті) добряче його зачепило. Нескінченно довго і прискіпливо він розглядав своє голе відображення у дзеркалі. Як людина, що не може відірвати очей від екрана телевізора, коли в новинах показують руйнівні наслідки потужного землетрусу або жахливої повені у далекій країні.
«Може, я справді вмер», – вдарила його раптова думка. Минулого літа хлопець на ім’я Цкуру Тадзакі фактично пішов із цього світу після того, як його існування відкинули. Збереглася лише зовнішня оболонка, але за півроку і вона стала фундаментально іншою. До невпізнання змінилася постать і риси обличчя, а сам він почав дивитися на світ іншими очима. Подув вітру, шум води, проблиск проміння між хмар, барви сезонних квітів – усе відчуває не так, як дотепер. Точніше, все здається заново створеним. Людина, яку видно в дзеркалі, на перший погляд видається Цкуру Тадзакі, однак це не так. Це лише посудина, яку для зручності називають Цкуру Тадзакі, але її вміст змінився. Його називають так, бо поки що немає іншого варіанту.
Цієї ночі Цкуру наснився дивний сон. Уві сні його мучила несамовита заздрість. Він давно не бачив настільки реального сновидіння.
Правду кажучи, до того часу Цкуру не розумів, як це – відчувати заздрість. Теоретично він, у принципі, розумів, як вона з’являється. Це відчуття виникає тоді, коли хтось володіє здібностями, якостями чи статусом, якими ти сам не володієш, чи (видається, що) оволодів ними без зусиль. Скажімо, заздрість відчуваєш, коли бачиш в обіймах іншого дівчину, в яку ти шалено закоханий. Завидки, ревність, жаль, крах надій, лють.
Однак Цкуру не пригадував, щоб він колись відчував заздрість. Він ніколи не прагнув чиїхось здібностей чи якостей, ніколи не закохувався до нестями. Нікого не обожнював, нікому не заздрив. Звісно, він може багато чим собі дорікнути. Він не без недоліків. Якщо запитають, він може навіть їх перерахувати. Можливо, вийде не довжелезний список, але там напевне буде більше, ніж кілька рядків. Проте