Вистава з тими відгодованими приматами повторювалася щоночі, аж поки не стала джерелом заздрісного роздратування в її глядача. Це роздратування породило в душі Задивленого на Місяць вічну гризоту. Але те, що він бачив у себе перед очима, не могло дати бажаного висліду, потрібне було ще психологічне підкріплення. Якоїсь миті в житті австралопітека раптом відбувся прорив, про який він потім ніколи не міг згадати. Атоми його примітивного мозку сформувалися в нові комбінації. Якщо він виживе, то ті комбінації стануть вічними й разом із його генами передадуться наступним поколінням.
Еволюція – страшенно повільний процес, але кристал терплячий. Ні він, ані його точні копії, розкидані по половині земної кулі, не сподівалися досягти успіху з усіма десятками груп, що брали участь в експерименті. Сотні невдач не мали значення, коли єдиний успіх міг би змінити долю світу.
До наступної повні плем’я бачило одне народження й дві смерті. Причиною однієї смерті став голод, а друга трапилася під час нічного ритуалу. Намагаючись акуратно з’єднати два камені до купи, один австралопітек раптово знепритомнів. Кристал миттєво згас, і плем’я отямилося від гіпнозу. Однак той примат, що знепритомнів, і далі лежав нерухомо, і до ранку, як звичайно, його тіло зникло.
Наступного вечора випробувань не проводилося, кристал досі аналізував свою помилку. У темряві плем’я проминуло плиту, цілком нехтуючи її. А наступної ночі кристал знову був готовий до роботи.
Четверо вгодованих австралопітеків досі являлися Задивленому на Місяць, але тепер вони робили незвичайні речі. Задивлений на Місяць почав дрібно тремтіти, йому здавалося, що його мозок зараз вибухне, він не хотів на це дивитися, хотів відвернутися. Але та нещадна сила, що контролювала його, не послаблювала свого впливу, він мав засвоїти урок до кінця, хоч як повставали проти цього його інстинкти.
Ті інстинкти добре прислужилися предкам австралопітеків у дні теплих дощів і родючої землі, коли їжа була скрізь, хоч куди подайся. Тепер часи змінилися й успадкована мудрість віків перетворилася на безтям. Людиноподібні мусили пристосуватись або вимерти, як чимало більших і сильніших тварин до них, чиї кістки лежали, схоронені у вапнякових пагорбах.
Отож-бо Задивлений на Місяць незмигно споглядав кристал, поки його мозок був відкритий для незрозумілих маніпуляцій. Часто він відчував нудоту, але відчуття голоду було постійним. Час від часу його руки несвідомо стискалися в жестах, що визначать його новий спосіб життя.
Задивлений на Місяць несподівано зупинився, побачивши,