Та головна його чеснота не в тому. Його велич полягає в усвідомленні власної відповідальності. Відповідальності за самого себе, за пошту, за товаришів, що вірять у його повернення. У своїх руках він тримає їхнє горе чи радість. Відповідальності за все нове, що зводиться там, долі, серед живих, у творенні чого він має брати участь. Відповідальності за долю людства, в масштабі його праці.
Він належить до широких душ, які, мов гаї, вкривають собою широкі простори. Бути людиною саме й означає бути відповідальним. Відчувати сором за вбогість, що, начебто, існує не з твоєї вини. Пишатися перемогою, здобутою товаришами. І, кладучи свій камінь, усвідомлювати, що це внесок у розбудову світу.
Таких людей помилково ставлять на одну дошку з тореадорами або гравцями. Славлять їхню зневагу до смерті. До біса ту зневагу до смерті. Якщо коріння її не в усвідомленні відповідальності, вона є прикмета убогих духом або надміру запальних перволітків. Я знав одного юного самогубця. Не відаю, яке нещасливе кохання змусило його старанно увігнати кулю собі в серце. Не знаю, який літературний взірець він наслідував, надівши для того білі рукавички, але пам’ятаю, що в тому позірному драматизмі я відчув не шляхетність, а убозтво. За приємними рисами обличчя, в тому людському черепі не було нічого, геть нічого. Хіба що образ якоїсь дурненької дівчини, яких на світі не бракує.
На згадку про той безглуздий випадок я подумав про іншу смерть, справді гідну людини. То був садівник, що казав мені:
– Знаєте… іноді я добряче упріваю, перекопуючи землю. Гостець викручує суглоби, і я клену це своє рабство на всі заставки. А зараз понад усе хотів би я порати землю. Якою гарною видається мені робота коло землі! Яка це воля несказанна! А потім, хто обрізатиме мої дерева?
Він залишав по собі розпушену землю. Розпушену планету. Він був споріднений з усіма ланами і садами, з усіма деревами нашої землі. Ось хто був великодушним, щедрим ґаздою. Ось хто, подібно до Ґійоме, був мужнім чоловіком, коли змагався зі смертю в ім’я Творення.
Розділ ІІІ
Літак
Не в тім річ, Ґійоме, що професія змушує тебе вдень і вночі стежити за приладами, вирівнювати літак за гіроскопами, вслухатися в подих моторів, спиратися на п’ятнадцять тонн металу. Зрештою, завдання, що стають перед тобою, стосуються саме людей, і ти цілковито в цьому приєднуєшся до шляхетних верховинців. Як той поет, ти вмієш відчути наближення світанку. Занурений у безодню важкої ночі, не раз ти прагнув, щоб там, далеко на сході, спалахнув над чорною землею блідий зблиск, перший зблиск вранішньої зорі. Тепло того дивовижного джерела, траплялось, повертало тебе до життя, коли ти вже лаштувався