Що ж пропонував Кейнс? Він говорив, що в період спаду потрібно заміщати нестачу внутрішнього попиту державними інвестиціями. Навіть ціною дефіцитного бюджету. Тобто фактично уряд повинен інвестувати в суспільно значущі об’єкти й тим самим збільшувати зайнятість, заповнювати відсутній приватний попит. Саме так робив і Рузвельт. Мережа доріг, побудована за його ініціативою, досі сприймається як спосіб подолання безробіття і виходу з депресії Америки 30-х років XX століття.
Інвестиції ціною дефіциту бюджету? Але ж це інфляція! Незабезпечені гроші, що обов’язково призведуть до зростання цін! Далеко не завжди. У 30-ті роки, навпаки, була значна дефляція – ціни падали, але це аж ніяк не тішило людей, які втратили роботу. Адже ціни падали через те, що люди не мали можливості купувати товар за старими цінами. Виробники опускали ціни до рівня, який часто призводив до їхнього власного банкрутства.
Але й інфляцію Кейнс не вважав за велику проблему. Пояснення своєї позиції він знаходив у феномені переваги номінального рівня заробітної плати. Припустімо, через економічний спад дохід працівника повинен знизитися з рівня 1000 до рівня 950. Уявіть собі дві можливості. Перша – при нульовій інфляції дохід знижується. Друга – номінальний дохід працівника збільшується до рівня 1050, але інфляція становить 11 %. Другий рівень – гірше для працівника, його реальний дохід в старих цінах складе 1050/1,11 = 946. Але виявляється, що більшість людей будуть набагато більш мотивовані в другому випадку, коли їхній дохід зростає номінально. Чи це важливо? Так, безумовно, наша мотивація, наше ставлення до роботи – це і є основа економічних результатів.
Одним із основних інструментів державної політики Кейнс бачив податкову систему. У період економічного зростання податки можуть підвищуватися, а бюджет може бути навіть профіцитним, формуючи запас міцності, а в період спаду податки мають знижуватись, а бюджетний дефіцит активно фінансувати державні інвестиції.
Економічний світ знайшов нового кумира. Й досі багато видатних економістів, серед них – нобелівські лауреати, вважають себе «кейнсіанцями».
Мілтон Фрідман. Нова стара ера
Кейнс чітко заявляв на прикладі Великої американської депресії, що інфляція й економічний спад не можуть існувати одночасно, що при спаді в силу нестачі попиту ціни будуть знижуватися, тому бюджетний дефіцит не буде призводити до надмірної інфляції. Але 70-ті роки XX століття відкрили явище, яке було відсутнє в міркуваннях Кейнса – стагфляцію,