Ґеральт промовисто мовчав.
Мільва нарешті зрозуміла, в чому справа, вилаялася паскудно.
Кагір презирливо пирхнув.
– Ну? – підганяв відьмак. – Куди пішли друїди?
– А хто їх, пане, знає, куди саме? – пробелькотів нарешті бортник. – Але на Стоках можуть бути… Так само як і деінде. Але ж на Стоках добрих дібров повно, а друїдові ради діброви мають…
За бортником стояли вже, окрім старости Кроніна, обидві гамадріади, мати й дочка. Добре, що дочка вдалася у матір, не в батька, машинально подумав відьмак, бортник до дружини пасує, як вепр до кобили. За гамадріадами, як він помітив, стояли ще кілька жінок, куди менш вродливих, але з подібними ж благальними поглядами. Він глянув на Регіса, не знаючи, чи сміятися, чи лаятися. Вампір стенув плечима.
– Якщо подумати, – сказав, – то бортник, Ґеральте, має рацію. По суті, цілком правдоподібно, що друїди вирушили на Стоки. Це й справді досить характерні для них терени.
– Оця характерність, – погляд відьмака був дуже, дуже холодним, – є, як на тебе, досить великою, аби раптом змінити напрямок і мандрувати наосліп із оцими ось?
Регіс знову стенув плечима.
– А що за різниця? Подумай. Друїдів у Каед Ду немає, а тому напрямок цей належить виключити. Повернення за Яругу, як думаю, також не може бути предметом дебатів. А всі інші напрямки для нас однакого добрі.
– Правда? – Температура голосу відьмака дорівнювала температурі погляду. – А з тих усіх, що лишилися, який, як на тебе, був би найбільш властивим? Той, спільний із бортниками? Чи якийсь цілком інший? Зумієш окреслити це у своїй незмірній мудрості? Вампір повільно повернувся у бік бортника, бортного старости, гамадріад й іншого бабства.
– А чого то, – запитав він серйозно, – так лякаєтеся ви, добрі люди, що треба вам супровід? Що збуджує у вас страх? Говоріть щиро.
– Ой, паничу, – застогнав Ян Кронін, а в очах його з’явився справжній жах. – Шо ви оте ще й питаєте… Дорога нам через Вогке Урочище! А там, паничу, страшно! Там, паночку, бруколаки, лист’єноси, ендріаги, іноги й усяка інша мерзота! Тож ледь два тижні, як лєший зятя мого цапнув там, та так, шо зять лише загарчати встиг – і по ньому вже було! І вам дивно, шо страх нам туди з бабами й дітьми йти? Га?
Вампір глянув на відьмака, а обличчя мав при тому дуже серйозне.
– Моя незмірна мудрість, – сказав, – підказує мені окреслити вказаний напрямок як найбільш властивий для відьмака.
І вирушили ми на південь, до Стоків, країни, що лежала у підніжжі гір Амелл. Рушили ми великим обозом, у якому було усе: молоді дівчата, бортники, трапери, баби, діти, молоді дівчата, домова худоба, домовий реманент, молоді дівчата. Й до холери меду. Все від того меду зліплювалося, навіть дівчата.
Табір ішов зі швидкістю піших і возів, утім, швидкість маршу не знижувалася, бо ми не блукали, а йшли як по мотузочці – бортники знали дорогу, стежки й греблі поміж озерами. І прислужилося те знання, ой, прислужилося, бо почалася