Після захоплення Києва окупанти впровадили обов’язкову трудову повинність для всього населення віком від 15 до 60 років. З’явилася не знана до того в СРСР біржа праці. Робочий день для тих, кого гітлерівці змушували працювати, тривав 14–16 годин. Заробіток робітників – від 150 до 300 рублів на місяць, а це дорівнювало ринковій вартості 1–2 кг хліба.
З початком окупації людей масово вивозили до Німеччини для роботи на фабриках і заводах, в господарствах бауерів. Загалом за час окупації з Києва було вивезено в примусовому порядку до Німеччини більше 100 тисяч чоловік, значна частина яких там і згинула. І в той же час в місті та його околицях тривали безконечні облави по виловленню людей і відправленню їх у рабство.
Система середньої і вищої освіти у місті була ліквідована. До квітня 1941 року із 150 приміщень міських шкіл 77 прилаштували під казарми, кафешантани для гітлерівських військовослужбовців, військові склади тощо, а 35 приміщень взагалі зруйнували. Гітлерівці пограбували і спалили всі вищі навчальні заклади столиці. Були розграбовані всі музеї, із столиці окупанти вивезли 4 мільйони книг – 200 тисяч з них із бібліотеки АН УРСР. За два роки фашистської окупації населенню Києва довелося зазнати таких лих і бід, яких не знало місто за всю свою багатовікову історію.
«Вона готувалась до нього, як наречена до шлюбу»
Це згодом Улас Самчук засвідчить, як Олена Теліга мріяла про Київ і як до нього готувалася.
Про її життя, працю (а отже, й боротьбу на грані смертельного ризику, над урвищем прірви) збереглося так мало даних – у словах, і водночас так багато – але вже поза словами.
Біографи потім писатимуть: великі надії, які вона плекала на культурне відродження України, окрилювали її, і ними вона жила.
Спочатку був Львів, потім у вересні – Рівне, а теплого осіннього дня у природі було таке буйство барв, що не хотілося думати про війну та окупацію – 22 жовтня 1941 року вони нарешті дісталися Києва. Як вона мріяла про місто своєї юності, як тільки не називала його – «золоте», «державне», готуючись до зустрічі з ним, молилася на нього.
Дорога до Києва з Рівного зайняла два дні – 22 жовтня 1941 року Олена Теліга вдруге і, як час покаже, остаточно прибула до столиці України.
Її супутниця згадуватиме:
«В’їздили ми до Києва в такий же день, осінній і прозорий, як у вірші Олени. Коли проїздили коло Політехніки, Олена так хвилювалася, що мало не випала з авта. Потім сіли в трамвай (в Києві трамваї вже в русі) і поїхали на Володимирську вулицю».
Все