Сатирикон. Поезії. Іван Драч. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Іван Драч
Издательство: Фолио
Серия:
Жанр произведения: Поэзия
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-7593-2
Скачать книгу
Шевченка треба брати в контексті дивовижних людей, які його оточували. Це прекрасний історик Костомаров, це суперечливий і несподіваний Пантелеймон Куліш, це Микола Гулак, який став одним із дослідників «Витязя в тигровій шкурі» і написав до Лобачевського французькою мовою про неевклідову геометрію.

      Шевченко – не «дуб среди долины ровныя». Він існував у оточенні цікавих людей. Якби ми це все густіше сприймали, то інакше ставилися б і до Шевченка.

      Кого ще можна додати до українського іконостасу?

      Франка, звичайно. Це людина величезних потужностей і величезної трагічної долі. Так само – Лесю Українку. Я дуже її люблю. Я мрію – якщо в моєму віці ще можна мріяти – написати про останні роки життя Лесі Українки та поставити фільм разом із Мащенком.

      Кого з цих трьох можна було б запропонувати на роль ікони для наймолодшого покоління українців?

      Шевченка ніким не можна замінити. Можна додати ще Вернадського.

      Чому саме Шевченко?

      Тут єдність високого таланту чи генія з відповідністю життєвої долі. Десятиліття солдатської каторги та знущання зробили Шевченка таким чоловіком.

      Є цікаве дослідження Назаренка – цей дослідник російської літератури зробив книжку про Шевченка не як про поета, а як про людину в оточенні міфів. Він пише про ножі на могилі, що стала місцем поклоніння пророкові, про претензії до Шевченка, який не все зробив із того, що міг.

      Коли таке пише дослідник Салтикова-Щедріна та Свіфта, цьому більше віриш, ніж прописним шевченкознавцям.

      А чи не забагато тут страждань?

      Страждань вистачає. Я проти голосінь.

      Є такий надзвичайний музичний інструмент, як трембіта. Вона асоціюється насамперед із похоронами. Але ж вона не тільки для похоронів! Вона для народження, хрещення і так далі.

      Одну іпостась ми знаємо – голосимо. Голосіння в моді. А момент веселий і світлий зовсім не використовуємо. Тут для мене чудовим прикладом завжди був Параджанов – він у всьому міг знайти щось смішне, парадоксальне, викличне, епатажне.

      Параджанов був гомосексуалістом. Пам’ятаю, він постійно наді мною знущався: «Когда ты мне отдашься? Вот видишь, стоит Толя-милиционер? Вот он мне уже отдался. А ты когда?» І тішився, що я не знаходжу собі місця од незручності.

      Навіть коли його кидали в тюремні тортури, він все одно знаходив щось, ставав центром уваги. Люди його шанували, бо він мав надію. Він ніколи не любив голосіння.

      Ми занадто любимо плакучу вербу – це наш герб…

ЛЛітература

      Щойно в мене була 9-класниця – вона пише роботу для МАН про мене. Розпитувала, як я почав писати вірші, як до моїх віршів ставилися.

      То ви живий класик літератури?

      Ніколи про це не думав. Завжди звертаю на жарт, кажу, що я «клацик», клацаю на машинці…

      Як ви ставитеся до сучасної української літератури?

      Вона собі нормально розвивається. Я зазвичай читаю в літаку, коли їду до доньки, – вона завжди просить привезти те, що зараз в Україні читають.

      Ось