Майя трохи посиділа біля телефона. Може, і варто взяти завтра Лілі з собою. Ізабеллу теж. Це нагадало їй, що вартувало би переглянути записи з прихованої камери. Майя їх уже два дні не дивилася, але, знову ж таки, що з того? Вона втомилась, а це могло зачекати до ранку.
Вона прийняла душ. У спальні стояло велике крісло – крісло Джо, жінка влаштувалася в ньому й розгорнула книжку. То була нова біографія братів Райт. Спробувала зосередитися на ній, але не вийшло.
Корі Рудзинські повернувся до Штатів. Чи це збіг?
«Ти самотужки спробуєш розібратися з усім, так?»
Майя відчула наближення тривоги. Згорнула книжку й швидко ковзнула до ліжка. Вимкнула світло й чекала.
Спочатку піт, потім видіння, але завжди найбільше турбували звуки. Звуки. Невтомний галас, постійна какофонія гелікоптерних моторів, статика на радіо, постріли – і, звісно ж, людські звуки, сміх, жарти, паніка, крики.
Майя натягнула подушку на вуха, але стало ще гірше. Ці звуки не просто оточували її. Не просто відлунювали та реверберували. Вони розривали їй голову. Продиралися крізь тканини мозку, руйнували сни, думки та бажання, наче гаряча шрапнель.
Вона стримала крик. Ніч буде погана. Їй знадобиться допомога.
Майя відчинила шухляду нічного столика, дістала пляшечку й проковтнула дві пігулки «Клонопіну».
Ліки не змусили звуки зникнути, та за деякий час приглушили, нарешті галас настільки стих, що вона змогла заснути.
Розділ 5
Перша думка Майї, коли вона прокинулася: подивитися відео з прихованої камери.
Майя завжди прокидалася чітко о 4:58 ранку. Хтось казав, що в неї всередині внутрішній будильник, але якщо це й він, то налаштувати його можна було тільки на 4:58, а вимкнути – взагалі неможливо, навіть у ті ночі, коли вона пізно лягала й страшенно хотіла поспати бодай ще кілька хвилин. І коли намагалася «поставити» внутрішній будильник раніше чи пізніше, він усе одно перемикався на параметри за замовчуванням: 4:58 ранку.
Це почалося під час муштри. Її інструктор зі стройової підготовки будив усіх о п’ятій рівно, і поки інші новобранці стогнали й мучилися, Майя вже дві хвилини не спала й була готова до неминучого й найчастіше неприємного візиту сержанта.
Відколи Майя заснула (тобто відключилась) минулої ночі, вона спала добре. Доволі дивно, що ті демони, якими жінка була одержима, рідко приходили до неї уві сні – жодних кошмарів, перекручених простирадл, пробуджень в холодному поту. Майя ніколи не пам’ятала снів. Це могло означати, що вона спала спокійно, або ж її підсвідомість милосердно дозволяла їй їх забути, що б не відбувалось у тих снах.
Вона взяла резинку з нічного столика й зав’язала волосся у хвіст. Джо любив цю зачіску. «Люблю риси твого обличчя, – казав він. – Хочу бачити його якомога більше». Він любив гратися з цим хвостом і навіть в окремих випадках ніжно тягнути за нього, але це була зовсім інша справа.
Її обличчя спалахнуло від цих спогадів.
Вона перевірила повідомлення на телефоні – нічого важливого. Звісила ноги з ліжка, встала, пішла