Авжеж, мозку напрочуд легко тобі наказувати прямувати вниз – хоч є там хмари, хоч – ні, а іншого вибору просто немає; натомість твої власні нервові рецептори не перестають верещати своє споконвічне застереження, транслювати споконвічний, найвищої напруги, страх перед невідомим. Коли дійшло до критичної межі, навіть Нік – ким він не є і що б він не робив на землі – хотів був забратися від тих хмар. Йому потрібен був Браян, щоби зробити те, що мусило бути зробленим. Він і всі решта потребували Браяна, щоб він став їхньою відвагою. Тепер вони на землі, і жодних монстрів не виявилося під хмарами; тільки ця дивна тиша і багажна валка, покинута під крилом «Боїнга-727» компанії «Дельта».
«А отже, мій друже вивертач носів, якщо ви бажаєте перебрати на себе відповідальність і стати капітаном, моє вам благословення. Я навіть дозволю вам поносити свого кашкета, якщо забажаєте. Але не раніше, ніж ми вийдемо з літака. До того і ви, і решта тих гусей залишаєтеся на моїй відповідальності».
Але ж Нік поставив йому запитання, і Браян вважав, що той заслуговує на відповідь.
– Далі ми висадимося з літака і подивимось, що тут до чого, – промовив він, протискуючись повз англійця.
Нік притримав Браяна, поклавши руку йому на плече:
– Ви думаєте…
Браян відчув спалах нехарактерного для себе гніву. Різким порухом він вивернувся з-під руки Ніка:
– Я думаю, ми висадимося з літака, – сказав він. – Тут нема кому подати нам телескопічний перехідний хобот чи підкотити трап, тому, я думаю, ми скористаємося евакуаційною сковзанкою. Після цього думайте ви. Друже.
Браян проштовхнувся в перший клас… і ледве не впав, перечепившись через столик-візок, що лежав на боку. Там було повно битого скла і до різі в очах смерділо розлитим алкоголем. Браян переступив через візок. Нік наздогнав його наприкінці секції першого класу.
– Браяне, якщо я сказав щось таке, що вас образило, прошу вибачення. Ви виконали збіса гарну роботу.
– Ви мене не образили. Просто протягом останніх десяти, приблизно, годин мені довелося залагоджувати ситуацію з розгерметизацією над Тихим океаном, дізнатися про те, що моя дружина загинула в ідіотській квартирній пожежі в Бостоні й що Сполучені Штати скасовано. А отже, я почуваюся трохи прибитим.
Браян пройшов через бізнес-клас до загального салону. Якусь мить там висіла цілковита тиша; люди просто сиділи, світячи на нього своїми білими, німотно безтямними обличчями.
Потім почав аплодувати Алберт Кавснер.
За мить до хлопця приєднався Боб Дженкінс… і Дон Ґефні… і Лорел Стівенсон. Лисий чоловік озирнувся навкруги і також почав аплодувати.
– Що