– Hola, mi amigo, – каже Моллі, коли нарешті знаходить телефон.
– Привіт, як справи, chica?
– Та як. Діна гнівається.
– Справді?
– Ага. Дуже.
– Як дуже?
– Ну, напевно, мене виженуть. – Вона відчуває, як до горла підступає клубок. Це дивує, враховуючи, що вже стільки разів вона переживала подібне.
– Та ні, – відказує він. – Навряд чи.
– Виженуть, – каже Моллі, витягаючи купу шкарпеток і білизни й закидаючи їх у сумку «Бреден». – Я чую, як вони це обговорюють.
– Але ж ти маєш відпрацювати свої години виправної роботи.
– Мені не буде як. – Вона піднімає золотий ланцюжок із дармовисами, що лежить сплутаний на комоді, і тре його між пальців, намагаючись послабити вузол. – Діна каже, що ніхто мене не візьме. Я неблагонадійна. – Вузол послаблюється, й вона його розв’язує. – Та нічого. Я чула, що в колонії для неповнолітніх не так і погано. І це ж лише на кілька місяців.
– Але ж ти не крала тієї книжки.
Притуляючи до вуха плаский телефон, Моллі надягає ланцюжок, наосліп упоравшись із застібкою, й дивиться у дзеркало над комодом. Чорний олівець розмазався в неї під очима, як у гравця в футбол.[3]
– Правда ж, Моллі?
Річ у тому, що вона її таки вкрала. Чи намагалася вкрасти. Це її улюблена книжка, «Джен Ейр», і Моллі хотілося її мати. У «Книгарні Шермана» в Бар-Гарборі її не було в продажу, і вона посоромилася попросити працівника замовити для неї. Діна не дала б їй номера своєї кредитки, щоб купити книжку в інтернет-магазині. Моллі ніколи нічого так сильно не хотілося. (Ну… вже давно.) Отак вона й опинилася в бібліотеці, на колінах у вузькому проході між полиць із романами, дивлячись на три примірники «Джен Ейр», два – в м’яких обкладинках і один у твердій. Вона вже двічі оформляла той, що у твердій обкладинці, – підходила до столу й записувала його на свою бібліотечну картку. Моллі взяла з полиці всі три книжки, подумки зважила їх у руці. Поставила назад примірник у твердій обкладинці поруч із «Кодом да Вінчі». Новішу з двох інших теж повернула на полицю.
Той примірник, який вона запхнула за пояс джинсів, був старий і пом’ятий, з жовтими сторінками й підкресленими олівцем абзацами. Дешева оправа з висохлим клеєм почала відставати від сторінок. Якби її виставили на продаж на щорічному бібліотечному ярмарку, то дали б за неї щонайбільше десять центів. Нікому її не бракуватиме, вирішила Моллі. Залишилися два інші,