Відьмак. Меч призначення. Анджей Сапковський. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Анджей Сапковський
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия: Відьмак
Жанр произведения: Героическая фантастика
Год издания: 1992
isbn: 978-617-12-0990-9,978-617-12-0993-0,978-617-12-0498-0
Скачать книгу
еліксири та мазі з інгредієнтами і такими банальними, як сажа, гусячий жир і сік моркви, і таємничими, як то мандрагора, сурма, беладонна, каннабіс, драконяча кров і концентрована отрута гігантських скорпіонів. А над усім тим, навколо, у повітрі – запах бузку й аґрусу, парфумів, якими вона завжди користувалися.

      Вона була у тих предметах. Була у тому запаху.

      Але не було її.

      Він спустився вниз, відчуваючи, як зростають неспокій і злість. На все.

      Злила його холодна й в’язка яєчня, що подав йому на сніданок корчмар, на мить відриваючись від дівчиська, яке він обмацував у коморі. Злило його те, що дівчаткові було – найбільше – дванадцять років. І – сльози на її очах.

      Тепла весняна погода й радісний гомін вулиці, що пульсувала життям, не виправляв Ґеральтові настрою. Усе ж нічого не подобалося йому у Айдд Ґинвайлі, містечку, що, як він вирішив, було злостивою пародією на всі відомі йому містечка – було карикатурно галасливішим, задушливішим, бруднішим і більше дратувало.

      Він усе ще відчував легкий сморід смітника на одежі й волоссі. Вирішив піти до лазні.

      У лазні дратувало його обличчя банника, який дивився на його відьмачий медальйон, на меч, покладений на край діжки. Дратував його факт, що банник не запропонував йому дівку.[17] Не мав він наміру дівкою скористатися, але у лазні всім її пропонували, тож його дратувало, що для нього зробили виняток.

      Коли він вийшов, гостро пахнучи сірим милом, його настрій не поліпшився, а Айдд Ґинвайль анітрохи не покращав. Усе ще не бачив тут нічого, що могло б йому подобатися. Не подобалися відьмаку купи гною, що заполонили вулички. Не подобалися йому жебраки, що юрмилися під муром храму. Не подобався йому кострубатий напис на мурі, що проголошував: ЕЛЬФІВ ДО РЕЗЕРВАЦІЇ!

      До замку його не пустили, відіслали за старостою до купецької гільдії. Роздратувало його це. Роздратувало його, й коли старший цеху, ельф, наказав йому шукати старосту на ринку, дивлячись при тому на нього із презирством і зверхністю, дивною для того, кого мають от-от гнати до резервації.

      На ринку аж чорно було від людей, повно тут було яток, возів, коней, волів і мух. На підвищенні стояв ганебний стовп із делінквентом,[18] якого натовп обкидав грязюкою і лайном. Делінквент із гідною подиву майстерністю мерзотно лаяв своїх мучителів, не дуже підносячи голос.

      Для Ґеральта, який знав звичай, мета перебування старости[19] серед цього рейваху була цілком зрозумілою. Приїжджі купці з каравану хабар включали в ціну товару, тож мали той хабар комусь вручити. Староста, який також знав звичай, заявився, аби купці не завдавали собі клопоту.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала,


<p>17</p>

У середньовічному місті лазня вважалася не тільки місцем, пов’язаним із гігієною, але й місцем розпусти (це уявлення настільки вкорінилося, що лазебник неодноразово згадували в церковних проповідях та казаннях як гріховну територію; іконографія ж лазні майже обов’язково включала в себе зображення чоловіків і жінок, які сидять в одній балії).

<p>18</p>

Делінквент (від лат. «delinquens» – правопорушник) означає особу, яка порушує правові норми. Стосовно ж ганебного стовпа, то практика його використання як засобу покарання була широко розповсюдженою протягом усього Середньовіччя, а подекуди й за часів ранньомодерної доби. До ганебного стовпа приковували за незначні порушення, що не потребували жорстокіших тілесних покарань, делінквент же стояв біля нього або прикутий ланцюгом за нашийник, або в колодках.

<p>19</p>

Староста – треба мати на увазі, що слово «староста» використовується у циклі в трохи незвичному для нас контексті. Це не виборний голова територіальної сільської громади (ним є війт), а урядник, поставлений центральною владою (королівською чи князівською). Він контролював міську скарбницю, судочинство й поліцейську владу, мав так зване «право меча» – можливість засуджувати на смерть.