– Хто буде герольдом? – запитав Любисток. – Дракон хотів герольда. Може, я?
– Ні. Це, Любистку, не пісеньки співати, – зморщився Богольт. – Герольдом нехай буде Ярпен Зігрін. Голос у нього, наче у бугая.
– Добре, нехай вже йому, – сказав Ярпен. – Давайте мені оту хоругву зі знаком, щоби все було як належить.
– Тільки ґречно мовте, пане ґноме. І куртуазно, – нагадав Ґилленстерн.
– Не вчіть мене, як говорити. – Ґном гордовито випнув пузо. – Я з посольствами ходив уже тоді, коли ви ще на хліб говорили «ліп», а на мухи – «юхи».
Дракон і далі спокійно сидів на пагорбі, весело махаючи хвостом. Ґном видряпався на найбільший з каменів, відхаркнув, сплюнув.
– Гей, ти там! – закричав, узявшись під боки. – Драконе йоханий! Слухай, що герольд тобі скаже! Я, значиться! Яко перший візьметься за тебе гонорово мандрьоханий лицар Ейк із Денесле! І вразить тебе списом у курдюк, згідно зі святим звичаєм, на погибель тобі й на радість бідним дівчатам та королю Нєдаміру! Битва має бути гоноровою, і, згідно із правом, плюватися вогнем не можна, а тільки конфесійно лупцювати одне одного, поки той інший не здасться або не помре! Чого тобі бажаємо від душі й серця! Ти зрозумів, драконе?
Дракон позіхнув, помахав крилами, а потім, припавши до землі, швидко зліз із пагорба на рівну землю.
– Зрозумів, чесний герольде! – проревів він у відповідь. – Хай же тоді виступить на поле шляхетний Ейк із Денесле. Я – готовий!
– Чистий тобі вертеп. – Богольт сплюнув, похмурим поглядом проводжаючи Ейка, що ступом виїздив з-за бар’єру каміння. – Холерна купа сміху…
– Замкни чавку, Богольте! – крикнув Любисток, потираючи руки. – Дивися, Ейк йде в атаку! Псякрев, ото буде чудова балада!
– Ур-ра! Віват Ейку! – крикнув хтось із групи лучників Нєдаміра.
– А я, – відгукнувся похмуро Козоїд, – я б його таки для впевненості напхав сіркою.
Ейк, уже в полі, відсалютував драконові піднятим списом, закрив забрало шолому й ударив коня острогами.
– Ну-ну, – сказав ґном. – Може, він і дурень, але на нападі знається. Тільки гляньте!
Ейк, нахилений, спертий об сідло, на повному галопі опустив спис. Дракон, всупереч очікуванням Ґеральта, не відскочив, не рушив півколом, а розпластався по землі й погнав просто на атакуючого лицаря.
– Бий його! Бий, Ейку! – заверещав Ярпен.
Ейк, хоча й мчав галопом, вдарив не прямо наосліп. В останню мить уміло змінив напрям, перекинув списа над кінською головою. Пролітаючи обабіч дракона, з усіх сил пхнув, устаючи в стременах. Усі крикнули єдиним голосом. Ґеральт до хору не долучився.
Дракон уник удару в акуратному, зграбному, повному грації повороті і, звившись, наче жива золота стрічка, блискавично, але м’яко, воістину по-кошачому, сягнув лапою під живіт коня. Кінь кувікнув, високо підкидаючи зад, лицар хитнувся у сідлі, але списа не випустив. У мить, коли кінь майже зарився ніздрями у землю, дракон різким ударом лапи змів Ейка