7.22 ранку
Він прокидається о 7.22 ранку. Його тіло ще не виспалося, бо не встигло призвичаїтися до різниці часу між Москвою й Парижем. Якби він перебував у своєму кабінеті, то вже встиг би відбути дві-три наради зі своїми підлеглими й готувався б до сніданку з якимсь новим клієнтом.
Але тут у нього інше завдання: зустріти когось і принести ту особу в жертву коханню. Йому потрібна жертва, аби ще вранці Єва одержала від нього послання.
Він приймає душ, спускається випити кави до ресторану, де майже всі столи вільні, й іде прогулятися по набережній Круазетт, де вишикувалися в ряд найфешенебельніші готелі міста. Вуличного руху немає – одна смуга перекрита й по ній пропускають лише машини, які мають спеціальний дозвіл. Друга смуга також порожня, бо жителі міста лише готуються їхати на роботу.
Він не віддається сумним роздумам – він уже подолав той найважчий у своєму житті період, коли почуття горя й ненависті не давали йому заснути. Сьогодні вдень він спроможний зрозуміти поведінку Єви: зрештою, моногамія – лише міф, силоміць накинутий людям. Ігор прочитав чимало літератури, присвяченої цій темі: тут ідеться не про надлишок гормонів, не про марнославство чи гординю, а про генетичну схильність, притаманну майже всім представникам тваринного світу.
Наукові дослідження не можуть брехати: учені, які досліджували проблему батьківства на матеріалі птахів, мавп, лисиць, відкрили, що особини цих порід об’єднуються в пари, дуже схожі на шлюб, але це аж ніяк не означає, що вони зберігають вірність одне одному. У сімдесяти відсотках випадків народжене ними дитинча – байстрюк. Ігор добре запам’ятав один абзац зі статті Дейвіда Бейраша, професора психології в університеті Сіетла, штат Вашинґтон:
«Розповідають, ніби шлюбні стосунки лебедів відзначаються особливою вірністю, але це теж неправда. Єдиний вид живих організмів, де не буває подружньої зради, – це амеба Diplozon paradoxum. Партнери там зустрічаються ще в ранній молодості, і їхні тіла зливаються в один організм. Решта живих створінь не цураються зради».
Тому він не має підстав звинувачувати Єву – вона лише піддалася інстинкту, притаманному людській породі. Та позаяк вона була вихована на суспільних забобонах, які не шанують законів природи, то, певно, тепер почувається винною, думає, що він її не кохає більше, що ніколи її не простить. Навпаки, він готовий на все – навіть надсилати їй повідомлення, сигналами яких буде знищення світів та всесвітів інших людей, аби до неї дійшло, що для нього вона досі бажана і що минуле може бути поховане без жодних запитань.
Він бачить дівчину, яка розкладає на хіднику свій товар. Якісь кустарні сувеніри сумнівного смаку.
Ось вона, його жертва. Вона стане тим посланням, яке він повинен відіслати і яке його адресат зрозуміє відразу, щойно воно надійде. Перш ніж підійти до дівчини, він подивився на неї з ніжністю; вона навіть не здогадується, що незабаром, якщо все буде, як він задумав,