Але тут, у Канні, збираються люди, які вірять у те, що мода – це все. Один раз на півроку вони готові витратити цілий статок, щоб змінити якусь дрібничку у своєму вбранні й зберегти свою належність до престижного племені багатих людей. Якби вони бодай один раз побували в «Кремнієвій Долині» у США, де мільярдери, що збили свій капітал на індустрії інформатики, носять на руці годинники з пластмаси й ходять у витертих джинсах, вони, либонь, зрозуміли б, що світ змінився, і виникає враження, що всі перебувають на одному соціальному рівні й нікого тепер не турбує ані розмір діаманта в персні, ані марка краватки, ані модель шкіряної теки. Шикарні краватки та шкіряні теки припинили існування в тому регіоні світу, але зовсім неподалік звідти розташований Голлівуд, більш могутня машина, – хоч нині вона вже й перебуває у стані занепаду, – яка досі вміє навіяти людям наївним віру у високу моду, у смарагдові кольє, у велетенські лімузини. А що все це досі з’являється на сторінках журналів, кому спаде на думку зруйнувати багатомільярдну галузь індустрії, що складається з реклами, масового продажу речей, з яких немає ніякої користі, виробництва дорогих кремів, однакових, але під різними етикетками.
Смішні. Ігор навіть не намагається приховати свою ненависть до тих, чиї рішення зачіпають життя мільйонів чоловіків і жінок, які чесно працюють і зберігають свою повсякденну гідність, бо мають здоров’я, мають місце, де жити, мають любов своєї родини.
Збоченці. Коли нібито все в порядку, коли родина сідає вечеряти за одним столом, з’являється привид Суперкласу зі своїми нездійсненними мріями: шик, краса, влада й могутність. І родина розпадається.
Батько надривається на понаднормовій праці, щоб купити синові кросівки відомої фірми, бо, якщо він їх не матиме, на нього у школі дивитимуться як на маргінала. Дружина мовчки плаче, бо подруги носять сукні останньої моди, а в неї на таке вбрання немає грошей. Підлітки, замість знайомитися зі справжніми цінностями віри й надії, мріють стати співаками й артистами. Дівчата з провінції втрачають власне обличчя, шукають можливість перебратися до великих міст, де вони на все готові – абсолютно на все готові! – аби мати змогу придбати якусь дорогу прикрасу. Світ, який мав би йти до ідеалів справедливості, обертається навколо суто матеріальних цінностей, які через півроку обертаються на ніщо, бо їх треба оновлювати – лише так можуть утримуватися під склепінням свого світового цирку ті блазні, які нині зібралися в Канні. Звичайно, Ігор намагається не піддаватися цим руйнівним впливам. Справа, якій він віддає свій час, – одна з найпрестижніших у світі. Він і далі заробляє за день стільки грошей, скільки не міг би витратити і протягом року, навіть якби дозволив собі віддатися всім можливим втіхам – дозволеним і недозволеним. Він не має жодних труднощів із тим, щоб звабити жінку навіть раніше, аніж вона встигне з’ясувати, багатий він чи ні, – він