– Пані Ягілко, можна я трохи приберуся у вашій печі? Підфарбую її чи що. Вона якась геть сумна у вас.
Ягілка стенула плечима. Вона не проти. Ніхто досі такого не пропонував, а їй, Ягілці, усе нíколи.
– Ну, якщо ти того хочеш, то будь ласка. Будемо вважати це твоєю платнею-вдячністю мені за те, що я тебе впустила. Під піччю знайдеш вапно, мазники та решту необхідного. Тільки обережно. Піч дуже стара, і якщо її ображати, то може й з’їсти.
– З’їсти? Ви жартуєте, так? – перепитала насторожена Мальва, уже не з таким захопленням дивлячись на піч.
– Зовсім ні. – Ягілка невдоволено скривилася. – Коли ти вже врешті зрозумієш, що я майже ніколи не жартую? А поки ти поратимешся, я відлучуся на півгодини. У мене справи. Гадаю, цього часу тобі стане?
Мальва кивнула. Вона знала, як доглядати за піччю. Не один раз допомагала бабусі прибирати її і всередині, і зовні.
Мальва притулила до печі руку. Ще тепла. Отже, діюча. Зазирати досередини не посміла, згадавши казку про Івасика-Телесика. Може, печеної Оленки там і нема, та вона не стане перевіряти. Годі з неї черепів на частоколі. Тим паче, що піч заслонена. Узяла до рук мітлу. Не втрималася, щоб не запитати:
– Діюча?
Після запитання мітла ледь чудно завібрувала у її руках. Мальва перелякано поспішила поставити її на місце.
Коли за годинку повернулася Ягілка, то неприховане здивування читалося в неї на мармизі. Її піч, стара та незграбна, ураз перетворилася на веселу та барвисту. Була розмальована мальвами та ружами. Ахнула від захоплення – така предивна краса. Біля печі, як годиться, стояли рядочком коцюба, лопата, ступа, мітла.
– Молодець, – похвалила Мальву. – Ти дещо вмієш, виявляється. Не тільки язиком плескати. Дякую за роботу.
Дівчина посміхнулася у відповідь, хотіла щось приємне відповісти, аж тут її очі натрапили на веретено та прядку, котрі стояли неподалік під вікном. Як це вона одразу їх не запримітила? Бо надто захопилася піччю, що ледве не проґавила таку красу.
– Ух ти, – Мальва аж плеснула в долоні від захвату: – Я таке тільки в музеях бачила. А ваша наче діюча. Можна мені спробувати?
І не чекаючи дозволу, простягнула руку до нитки у веретені. Ягілка спритно перехопила її:
– Ні, не можна. І після того як чемно питаєш дозволу, потрібно його отримати, а тоді вже наставляти руці. Зрозуміла, дівчино? А як нитку увірвеш? Упевнена, що зараз не прядеться нитка твого життя?
Мальва швидко забрала руку і вже пильно видивлялася довжину тієї нитки. Довгенька.
– А хто пряде? – зацікавлено запитувала.
– Кого призначено, той і пряде.
– А що, у нього сьогодні вихідний? Чому він не на місці? Хіба так буває і можна зупинятися?
– Ну