Вбрана в білі шати, підперезана золотом сонця, наповнена любов’ю до власних дітей, яких мала захистити, вона мовчки йшла на ворога. Тримаючи над головою в серпику місяця багатолике сонце, зорі та долі своїх дітей. Богиня здійняла догори руки, і… чорне військо зупинилося, заворожене її чистотою, величчю та потугою.
Берегиня сміливо рушила з піднятими руками на потворних ящерів, і ті стали панічно втікати. Чорне Сонце, котре ще мить тому вело потвор, вражено зупинилося, наче хтось вимкнув його.
І йшла вперед богиня в білому сяйві своєму, і відкочувався подалі від неї смертельний потворний морок. І тоді загнала Земун чорних мерзотників у глибоку прірву. Закипіла кров потвор у тій прірві, перетворюючи її на бездонне озеро, яке зараз називається Мертвою річкою. Велика Земун втомилася, знесилена боротьбою. Присіла на траві, щоб перепочити і… Остання з конаючих потвор вразила своїм смертельним жалом непереможну Берегиню. А тоді схопила велику Праматір за ліву руку й ліву ногу та зачала тягнути в прірву. Ненависть, агонія та отрута потвори заповнили собою весь простір. Ця ненависть оживила й Чорне Сонце. Щось зловтішно завило та застогнало в ньому. Гидкі чорні щупальця-промінчики заходилися атакувати своїми безжальними мертвотними опіками шкіру Земун. Здавалося, ще мить – і велика Праматір загине. Та жінка врятувалася, в останній момент їй допомогла мудра змія, яка то все бачила. Вона вчасно вихопила Земун з безжальних смертельних обіймів ящера та скинула того в прірву. Земун підняла очі до неба. Чорне Сонце продовжувало наступати. Жінка зашепотіла слова, які колись допомагали їй творити світи, може, і цього разу вони допоможуть. Сила слова буває різною. Вона часто рятує, інколи воскрешає, але вона й безжально вбиває. Чорне Сонце не просто припинило наступ, воно не витримало та впало, простісінько в руки Земун. Щойно воно торкнулося її шкіри, як умить щезло.
Велика Праматір вижила. Переможені сили руйнації повернулися туди, звідки прийшли, – у мертву землю. Одні залишилися назавжди у проваллях Мертвої річки, інші перебралися на той берег та стали там мешкати. Але все має свою ціну, дівчино, і ти про це вже знаєш. Земун дорого заплатила за порятунок своїх дітей. Ліва нога та ліва рука Праматері омертвіли. Стали кістяними. Та це можна було якось пережити, якби не безжальний вогонь Чорного Сонця, яке, впавши до рук Земун, замість убити жінку, наповнило її мудрістю мертвих та ненароджених. Безсмертна душа великої Праматері переродилося.
Земун не могла повернутися у світ живих, але й світ мертвих її не приймав. Вона була ще не мертвою, але вже й не живою…
І зрозуміла Земун, що тепер у неї нове призначення. Тепер вона охоронятиме світ живих від втручань мертвого світу, а світ мертвих – від зваб живого. Тож створила Земун своєю доброю волею новий світ, який нарекла Порубіжжям. Порубіжжя – це світ між світом живих та світом мертвих, між Явою та Навою. І слухаються Берегиню