Ізабель знала, що їй потрібно: залишитися наодинці з Роландом. Але для цього вона мусила спекатися свого брата.
Ліниво спершись на дерево, вона заговорила.
– То хто з них твій кавалер, Сибіло?
– Та в мене нема кавалера. І ніколи не було, – зізналася Сибіла.
– Як нема, то треба завести.
Ізабель схилилась набік, зірвала схожий на перо листок папороті й провела ним по своїх губах, потім – наче ненароком – по губах своєї випадкової компаньйонки.
– Як лоскотно й приємно! – прошепотіла Сибіла.
Ізабель знову зробила те саме. Сибіла всміхнулася, напівзаплющила очі й не стала зупиняти спокусницю, коли та ніжно вела листком по її шиї, потім навколо декольте і – вниз, особливо довго затримуючись на пагорбках грудей.
Сибіла млосно хихотіла, а коли листок дістався її талії й спустився ще нижче, розплющила очі.
– Ти чому зупинилася? – спитала вона з ноткою образи.
– А я й не зупинялася, – відповіла Ізабель. – Просто сукня заважає тобі відчувати.
Вона задерла край Сибілиної сукні й почала водити листком папороті по оголеній литці.
– Так краще?
Сибіла знов заплющила очі й почала щось заворожено мимрити собі під ніс. Від товстуватої литки зелене перо помандрувало до коліна, а потім до стегна. Коли на зміну листку прийшли ніжні пальці Ізабель, Сибіла солодко зітхнула.
Ізабель тим часом гострим поглядом вивчала обличчя своєї старшої компаньйонки і, коли повіки Сибіли ось-ось мали затріпотіти у пристрасному передчутті, хутко прибрала руку.
– Так я і знала, – мовила Ізабель діловим тоном, наче ставлячи діагноз, – тобі справді потрібен кавалер.
Сибіла, мимоволі вирвана зі стану повного блаженства, не відразу прийшла до тями.
– Так от, стосовно приємного лоскотання, – вимушено вдалася до пояснення Ізабель, – коли це робить кавалер, то виходить набагато приємніше.
– А ти звідки знаєш? – запитала Сибіла новоспечену подругу.
Ізабель уже мала готову відповідь:
– Чарлі.
Перш ніж повернулися хлопці, несучи із собою сандалі та шаль, Ізабель вдалося досягти задуманого: Сибіла, з кокетливо задертою спідницею, розглядала Чарлі з неприхованою цікавістю та ентузіазмом.
Однак Чарлі проігнорував її настирливий погляд: він прикипів очима до Ізабель.
– Ти, часом, не помітив, наскільки схожі Ізабель і Сибіла? – зумисне грайливо спитала його сестра.
Чарлі отетеріло витріщився на неї.
– Я маю на увазі імена. Вони дуже подібно звучать. Їх легко переплутати. Що скажеш, га? – Сестра кинула на брата гострий погляд, немов підштовхуючи його до здогадки. – Ми з Роландом підемо трохи