А потім ти опиняєшся в пастці свого любого гніздечка, і речі, якими колись володів ти, тепер володіють тобою.
І так триває, доки одного разу ти не повертаєшся додому з аеропорту.
Із тіні виступить швейцар і повідомить, що стався нещасний випадок. Поліція вже була тут, багато розпитувала.
Вони гадають, що це може бути через газ. Можливо, згас запальник у печі або якась конфорка лишилася ввімкнутою. Стався витік газу, газ збирався під стелею, газ наповнював кімнати від низу аж до верху. Квартира мала тисячу сімсот квадратних футів, високі стелі. Газ, либонь, витікав не один день, доки не заповнив її всю. А коли заповнив ущерть усі кімнати, у компресорі знизу холодильника клацнуло.
Вибухнуло.
Панорамні вікна з алюмінієвими рамами вилітають геть, канапи, світильники, посуд, білизна – все займається полум’ям. Горять щорічні шкільні альбоми, свідоцтва, дипломи, телефон. Наче спалах на Сонці, з вікна п’ятнадцятого поверху вихоплюється вибух.
О, тільки не холодильник! Я назбирав повні полиці всіляких ґатунків гірчиці: меленої на жорнах, традиційної англійської, яку подають у пабах. У мене було чотирнадцять різноманітних знежирених заправ до салатів і сім сортів каперсів.
Авжеж, авжеж, маєте рацію – повна хата приправ, а справжньої їжі катма.
Швейцар висякався, і в хустинку опустилося щось із лунким звуком, немов кетчер[14] зловив у рукавичку потужну подачу.
Можна піднятися на п’ятнадцятий поверх, сказав швейцар, але всередину заходити не вільно. Поліція заборонила. Вони розпитували, чи немає в мене часом колишньої дівчини, яка схотіла б таке вчинити, або недоброзичливця, у якого є доступ до динаміту.
– Нема чого й ходити нагору, – сказав швейцар. – Окрім голих стін, там нічого не лишилося.
Поліція не відкидає версії зумисного підпалу. Газом не тхнуло. Швейцар моргає мені бровою. Цей тип тільки те й робив, що весь час залицявся до покоївок і няньок, які працювали в апартаментах на горішньому поверсі, а після роботи сиділи у вестибюлі, чекаючи, доки по них приїдуть. Щовечора, протягом усіх трьох років, що я мешкав тут, він сидів і читав журнал із детективними історіями, а я тим часом, навантажений торбами й пакунками, силкуюся відчинити вхідні двері й зайти досередини.
Швейцар мигає бровою й розповідає, як дехто їде в далеку подорож, а вдома лишає свічку, довгу-предовгу, що горить у великій калюжі бензину. Таке вичворяють ті, хто має фінансові труднощі. Хто хоче виборсатися з боргів.
Я спитав, чи можна подзвонити з телефону у вестибюлі.
– Чимало молодих людей прагнуть вразити світ і накуповують забагато речей, – сказав швейцар.
Я набрав Тайлера.
Телефон задзвонив у домі Тайлера, який він винаймав на вулиці Паперовій.
О Тайлере, визволи мене, будь ласка!
І телефон дзвонить.
Швейцар схиляється над моїм плечем і каже:
– Багато молодих самі не знають, чого насправді хочуть.
О Тайлере, вирятуй мене, будь ласка!
І телефон дзвонить.
– Молодь…