– Не можу сказати, що я про щось думав, – промовив Чон До. – Але коли я стрибнув, на свіже татуювання потрапила солона вода, і я відчув паніку. Акули спочатку кусають потроху, куштують тебе й аж потім починають їсти, а американці реготали на палубі на всі свої білі зуби, і всі ці зуби для мене стали неначе чимось одним.
Старий розчаровано розплющив очі:
– Ні. Ти брешеш.
І знову взявся до справи. Бив і казав, що все насправді було не так, що вся команда заздрила новому званню другого помічника, що Чон До не міг запам’ятати, хто в що був одягнений, що…
«Вогонь – дуже маленький. Щоб спалити всю шкіру на тобі, він має горіти цілий день. Залишайся на світлі. Ні в якому разі не відходь у темряву, бо там ти будеш сам, звідти не повертаються». Кімсан казав, що цей урок для Чона До – найважчий, бо в дитинстві з ним сталося саме це – він пішов у темряву. Цього його навчили батьки, хто б вони не були. Якщо ти підеш у темряву, якщо відвернешся від світла, то зможеш робити будь-що. Зможеш чистити цистерни на заводі Панґу, де роблять фарбу, доки не почнеш відкашлювати червоним і небо над тобою не пожовкне. Зможеш по-хорошому всміхатися, коли інших дітей забиратимуть на сталеплавильний завод чи м’ясокомбінат, і, скулившись у пітьмі, казати: «Щасти тобі!» чи «Бувай!» тим, кого забирають люди з китайським акцентом.
Важко сказати, як довго старий обробляв Чона До. Усі його слова зливалися в одне довге, беззмістовне речення. Чон До був там, у воді, він бачив перед собою другого помічника.
– Я намагався його схопити, – розповідав Чон До, – але його тіло весь час вислизало, смикалось, гойдалося, і я розумів, що з ним робиться, розумів, що діється під водою. У моїх руках він був узагалі невагомий, це було все одно, що намагатися врятувати подушку сидіння, але все одно в мене нічого не виходило.
Коли Чон До від’єднав чуття від пульсуючого болю в очах і гарячої крові в носі, спинив біль на губах і у вухах, заблокував свої руки, плечі й торс від цього відчуття, коли він відключився від усього – залишилася сама серцевина, і виявилося, що там по-дурненькому всміхається маленький хлопчик, який і гадки не має, що коїться з тим чоловіком, який у нього зовні. І раптом уся історія стала правдивою, вбилася в нього, і Чон До заридав, оплакуючи смерть другого помічника й те, що він ніяк, нічим не зміг його врятувати. Він раптово побачив його в чорній воді – усю цю сцену осяяв спалах єдиної сигнальної ракети.
– Мій друг! – промовив Чон До. По його обличчю текли сльози. – Я не зміг його врятувати. Він був сам-один у тій чорній воді. Я не зміг урятувати навіть його частину. Я дивився в його очі: він не розумів, де він. Він кликав на допомогу, казав: «Напевне, мене треба рятувати…» – і голос у нього був моторошно спокійний. І тут у мене нога сама перекинулася через борт – і я опинився у воді.
Старий зупинився.