А куди дивляться носії англійської мови, що дозволяють їм отак балакати по радіо, робити з неба щоденник? Коли б так говорили корейці, Чон До, мабуть, краще б їх розумів. Мабуть, він зрозумів би, чому одні люди приймають свою долю, а інші – ні. Може, він би дізнався, чому людина може обійти всі сиротинці, шукаючи якусь конкретну дитину, коли кожна б їй згодилася, усюди чудові діти. Він би дізнався, чому в усіх рибалок на «Чунмі» на грудях наколоті портрети дружин, а він сидить у темному рибному трюмі в навушниках на судні, яке двадцять сім днів на місяць перебуває в морі.
Не те що він заздрив тим, хто веслує вдень. Світло, небо, вода – удень ти весь час дивишся крізь них, повз них. А вночі вдивляєшся в них: у зірки, у темні хвилі і несподівані платинові спалахи на їхніх вершечках. Хіба дивиться хтось на тліючий кінчик цигарки вдень; хіба тоді, коли сонце в небі, ставиться вахта? Разом із ніччю на борт «Чунми» спускалася якась гострота, принишклість, тиша. В очах кожного матроса з’являлося щось водночас далеке і спрямоване вглиб. Може, десь на іншому рибальському човні плаває ще один спеціаліст із англійської мови й без мети блукає ефіром від заходу до сходу сонця. Звичайно, десь сидить іще якийсь скромний записувач, такий, як він. Він чув, що мовні курси, де вчать говорити англійською, є в Пхеньяні, і там повно янбанів – дітей еліти, які служили в армії, щоб готуватися до партійної, а відтак дипломатичної кар’єри. Чон До міг тільки уявити їхні патріотичні імена і модний китайський одяг, коли вони там у столиці цілий день практикувалися в діалогах про замовлення кави й купівлю нетутешніх ліків.
Угорі на палубу ляпнулася нова акула, і Чон До вирішив: тепер хай буде ніч. Вимикаючи приладдя, він спіймав хвилю-привида: приблизно раз на тиждень в ефір проривався отакий короткий – буквально на дві хвилини, – але потужний сигнал. Сьогодні на цій хвилі говорили з американським і російським акцентом, і, як завжди, передача почалась із середини діалогу. Співрозмовники обговорювали стикувальний маневр із увімкненим двигуном та проблеми з пальним. Минулого тижня з ними був іще і японець. Чон До покрутив ручку спрямованої антени, але, хоч як він її виставляв, сила сигналу була однакова, а це було неможливо. Не може ж сигнал іти з усіх боків.
Сигнал обірвався так само раптово, як і почався, але Чон До схопив приймач УВЧ та ручну параболічну антену і вибіг на палубу. Корабель був старим, радянського виробництва судном, оббитим сталлю, призначеним для холодних вод, і його гострий високий ніс дозволяв йому легко й рівно йти серед високих хвиль.
Тримаючись за поруччя, Чон До спрямував «тарілку» в ранковий туман, перевіряючи кожен напрям. Спіймав якісь балачки з контейнеровозів, які пливли в бік Японії, усі метеоповідомлення, поверх яких увірвалася ультракоротка християнська хвиля. На палубі була кров, і військові чоботи Чона До залишили п’яну