– Атож, – обережно відповів я.
З тих картин, які вона назвала, я знав лише «Урок анатомії». Фрагмент із неї був зображений на афіші виставки: бліда плоть, численні відтінки чорного кольору, схожі на затятих пияків хірурги з кривавими прожилками в очах і червоними носами.
– Це основи мистецтва, – сказала мама. – Сюди, ліворуч.
Нагорі панував лютий холод, а моє волосся ще не просохло після дощу.
– Ні, ні, сюди, – уточнила вона, схопивши мене за рукав.
Знайти виставку було важко, й поки ми блукали гамірними галереями (проштовхуючись крізь натовп і приєднуючись до нього, звертаючи праворуч, звертаючи ліворуч, блукаючи лабіринтами серед безлічі суперечливих схем і вказівників), великі похмурі репродукції «Уроку анатомії» з’являлися в найнесподіваніших місцях, такі собі зловісні знаки з рукою трупа зі знятою шкірою та червоними стрілами під нею: операційна – сюди.
Мене не дуже надихала перспектива опинитися в колі вбраних у чорне голландців, і, коли ми проштовхнулися крізь скляні двері та опинилися після гамірних холів у килимовій тиші невеличкої зали, я подумав спершу, що потрапили не туди. Від стін линув теплий тьмяний серпанок розкоші й стиглості старовини, який одразу ж розпадався на прозорість, колір і чистоту світла Півночі, на портрети, інтер’єри, натюрморти, скромні і величні: дами з чоловіками, дами з собаками, самотні красуні в гаптованих платтях і розкішні, усамітнені купці в коштовностях і хутрах. Столи після банкетів завалені шкуринками яблук і шкаралупами горіхів; гобелени й срібло; тромплеї[9] з комахами та смугастими квітами. І чим далі ми йшли, тим дивовижнішими й прекраснішими ставали картини. Лимонна цедра на кінчику ножа, зеленаві тіні з плямами плісняви. Обрамлений світлом напівпорожній келих вина.
– Мені теж подобається ця картина, – прошепотіла мама, підійшовши разом зі мною до невеличкого й водночас дивовижного натюрморта – застиглого фрагмента життя: білий метелик над темним ґрунтом облітає якийсь червоний фрукт. Насичене шоколадно-чорне тло випромінювало тепло, яке вбирало і переповнені крамом склади, і історію, і плин часу.
– Голландські художники справді знали, як передати цю грань, коли стиглість переходить у гниль. Плід ідеальний, але це ненадовго, він ось-ось зіпсується. І особливо це помітно тут, – сказала вона, простягнувши руку над моїм плечем, щоб окреслити пальцем форму. – Глянь, цей перехід – у метелику. – Нижнє крильце було таким борошнистим і делікатним, що, здавалося, торкнись його – і воно зітреться. – Як гарно він це намалював. Нерухомість із тремтінням руху.
– Скільки часу йому знадобилося, щоб намалювати це?
Мама стояла надто близько, тож відступила трохи назад, щоб роздивитися картину, –