Щиголь. Донна Тартт. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Донна Тартт
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная образовательная литература
Год издания: 2013
isbn: 978-617-12-1250-3, 978-0-349-13963-0, 9786171212497
Скачать книгу
він, звертаючись до соціальних працівників. – Проходьте.

ІІ

      Нас зустрів містер Барбур: спочатку визирнув у щілину, а потім відчинив двері.

      – Доброго ранку, доброго ранку, – сказав він, відступаючи назад.

      Містер Барбур мав дещо незвичний вигляд, було в ньому щось бліде і сріблясте, так ніби лікування на «фермі для дурників» в Коннектикуті (так він це називав) зробило його осяйним; його очі були дивного й мінливого сірого кольору, а волосся він мав чисто біле, тому здавався старшим, аніж був, аж доки ви помічали, що обличчя в нього молоде й рожеве – можна навіть сказати, хлоп’яче. Його рум’яні щоки й довгий старомодний ніс у поєднанні з рано побілілим волоссям надавали йому приємного вигляду молодика з когорти батьків Конституції, одного з молодших членів Континентального конгресу, телепортованого в двадцять перше століття. Здавалося, він досі був у вчорашньому офісному вбранні: пом’ятій сорочці і штанях від дорогого костюма, що мали такий вигляд, ніби він щойно підняв їх із підлоги в спальні.

      – Заходьте, – сказав він уривчасто, потираючи кулаком очі. – Привіт, мій любий, – сказав він мені; почуте від нього «мій любий» здивувало мене навіть у моєму дезорієнтованому стані.

      Тьопаючи босими ногами, він повів нас через вистелений мармуром передпокій. Далі в багато декорованій вітальні (що вся сяяла набивним ситцем і була обставлена китайськими вазами) панував не ранок, а радше глибока ніч: світилися слабким світлом лампи під шовковими абажурами, з темряви виступали великі темні картини морських битв, опущені штори затуляли сонячне світло. Там біля невеликого рояля та квіткової композиції завбільшки з валізу стояла місіс Барбур у пеньюарі до підлоги й розливала каву у філіжанки на срібній таці.

      Коли вона обернулася, щоб привітати нас, я відчув, що соціальні працівники пильно роздивлялися помешкання та її. Місіс Барбур походила зі світської родини з давнім голландським ім’ям і була такою холодною, білявою та монотонною, що іноді здавалося, ніби з неї висмоктано частину крові. Вона була взірцем стриманості: ніщо ніколи не дратувало її й не уривало їй терпець, і, хоч вона не була красунею, її спокій володів магнетичним притяганням краси – здавалося, навколо неї молекули шикувалися, коли вона заходила до кімнати. Схожа на модну картину, що ожила, вона примушувала голови обертатися до себе й проминала людей, здавалося, не помічаючи того хвилювання, яке створювала у своєму кільватері; очі в неї були широко посаджені, вуха маленькі, високо розташовані й притиснуті до голови, а тіло – довге й тонке, як в елегантної ласки. (Енді також мав усі ці риси, але в недоладних пропорціях, без її витонченої грації.) У минулому її стриманість (або холодність, залежно від того, як на це дивитися) іноді мене бентежила, але того ранку я був вдячний їй за холоднокровність.

      – Привіт. Ми оселимо тебе в одній кімнаті з Енді, – сказала вона мені без передмов. – Хоч, боюся, він досі не прокинувся, щоб збиратися до школи. Якщо ти хочеш трохи полежати, то полеж у кімнаті Платта.

      Платт