Не знаю, чи то вона потім важко зітхала, чи, можливо, плакала. Вона лежала на підлозі, згорнувшись калачиком. Я був як несамовитий, кинувся в інший куток кімнати. Поклавши морду на лапу й опустивши вуха, сліпий песик поглядав білими очима з-під дивана. На стіні мавпа, як і раніше, смоктала з дитячої пляшечки. Мої окуляри лежали на підлозі, біля дверей, одна з лінз розбилася. Я підійшов і підняв їх. Заправив мокрі краї сорочки в штани та й пішов, не сказавши ані слова.
Машину вже припаркували перед майстернею. Ключ було вставлено на місце, я завів двигун і поїхав. Почалася пряма ділянка дороги, обабіч стояли середземноморські сосни й зів’ялий очерет. Я став гальмувати, але зупинитися не вдалося; тож я опустив скло й виблював на ходу. Просунув руку під сидіння в пошуках води, яка повинна була лишитися в машині, дістав її, вона була майже гарячою в пластиковій пляшці. Прополоскав рота, висунув з машини голову й вилив на неї решту води з пляшки. Машина неслася по асфальту, і разом з нею нісся запах спеки й моря, що було вже зовсім близько. Я відірвав руки від керма й наблизив до носа, щоб їх понюхати. Я шукав сліди своєї звірячості, Анджело. Але пахло тільки іржею, мабуть, від поручнів, за які я тримався. Поплював на них. Та виходило, що плював я на своє життя, на свій спокій, на своє серце. Потім почав терти долоні одну об одну так, що вони аж стали гарячими.
Будинок над морем було побудовано в п’ятдесятих, низенький квадратний без будь-яких прикрас. Кущ жасмину виливав свій п’янкий аромат під навіс, що був перед кухнею поряд із великою пальмою. Більше нічого не було в садку, обнесеному невисокими, заіржавілими від морського повітря штирями. Хвіртка, що скрипіла при кожному подуві вітру