– Ну що ж, – зітхнув Клерфе, знову рушаючи з місця. – Є люди, які прагнуть своєї згуби.
Червоне авто набридало їм аж до Фаідо, безперервно пробуючи їх наздогнати.
– Він готовий ще злетіти з траси та вбитися, – сказав Клерфе. – Мало вже не вилетів на останньому закруті. Пропустімо його.
Він загальмував, але раптово знову додав газу.
– Що за бевзь! Замість нас обігнати мало в нас не в’їхав! Він однаково небезпечний попереду, як і ззаду.
Клерфе з’їхав на узбіччя. З придорожньої стодоли долинав запах деревини. Червоне авто цього разу не зупинилося. Водій помахав їм зневажливо й засміявся.
Запанувала тиша. Чути було тільки плюскіт струмка й тихе лопотіння дощу. Оце і є щастя. Ця хвилина тиші повна темного, вогкого, плідного очікування. Їй ніколи не забути – ніч, легенький шурхіт води і блискуче, мокре шосе.
За чверть години в’їхали в туман. Клерфе змінив світло на ближнє. Їхав дуже вільно. Згодом знову стало видно узбіччя дороги. На сто метрів попереду туман був змитий дощем, потім вони знову занурилися в імлу, що піднімалася знизу.
Враз Клерфе різко загальмував. Саме виїхали з туману. Перед ними висіло одним колесом над прірвою, зачепившись за кілометровий стовпчик, червоне спортивне авто. Біля авта стояв водій, який не був навіть поранений.
– Оце називається щастя, – сказав Клерфе.
– Щастя? – відхаркнувся чоловік. – А авто? Подивіться на нього. Воно не застраховане. А моя рука?
– У найгіршому разі вивихнута. Але ж ви можете нею рухати. Радійте, що ви ще стоїте на цьому шосе.
Клерфе вийшов і оглянув розбиту машину.
– Інколи кілометрові стовпчики стають у пригоді.
– Це ви винні! – закричав чоловік. – Ви змусили мене їхати надто швидко. Я вважаю вас відповідальним! Якби ви дозволили мені обігнати вас, а не влаштовували перегони!
Ліліан розсміялася.
– Чому ця пані сміється? – запитав розлючено чоловік.
– Не ваше діло. Та оскільки сьогодні середа, щасливий день, то я вам поясню. Ця пані прибула з іншої планети і ще не знає наших звичаїв, а сміється тому, що ви лементує над своїм автом замість того, щоб радіти життю. Пані цього геть не розуміє. Я ж, навпаки, захоплююсь вами. Тому з найближчої місцевості надішлю вам буксирне авто.
– Стоп! Так легко вам не викрутитися. Якби ви не викликали мене на перегони, я був би їхав спокійно.
– Якби та коби… у вас проблеми з умовним способом, – сказав Клерфе. – Краще звалити все на програну війну.
Чоловік глянув на номерний знак авта Клерфе.
– Французький! І як я тепер поверну свої гроші? – Він почав розмахувати олівцем і клаптиком паперу, тримаючи їх у лівій руці. – Ваш номер! Прошу мені його записати! Хіба ви не бачите, що я не можу писати лівою рукою?
– То навчіться. Я мусив навчитися гірших речей.
Клерфе знову сів