Знав, що рибу найкраще ловити бiля величезних плавучих млинiв. Йому були вiдомi в обличчя найвправнiшi мiрошники i найчеснiшi торговцi басрiйськими фiнiками. Дорослi, однi жартома, а другi дуже поважно, свiдчили, що цi фiнiки посилюють чоловiчу силу.
Знав, у якому заїздi-ханi збираються досвiдченi мандрiвцi, а де перехожi оповiдачi казок та чудесних iсторiй. Або прочани, що намагалися обiйти якомога бiльше мусульманських святинь i славетних мiст. То були прочани з далекого-предалекого Кандагара, iз славного Герата, iз снiжних гiр Ельбурсу, де жахливi вбивцi-асасiни 12 побудували свої неприступнi фортецi.
Алi такого наслухався i стiльки запам'ятав рiзних iсторiй про дива рiзних країн, що напам'ять мiг переповiсти бiльше цiкавого, нiж було записано в багатьох арабських збiрниках казок та подорожнiх iсторiй. Але вiн нiкому й нiчого не розповiдав, а лише запам'ятовував i запам'ятовував.
I чим далi, тим бiльше якийсь неспокiй почав охоплювати його душу. Наповнював його прехудюще, але мiцне тiло. Поки вiн не зрозумiв раптом – той неспокiй, та тривога – то поклик до великих мандрiв i чудесних пригод!
Отож одного разу вiн прийшов з рiчки i, подавши батьковi багатий полов, сказав:
– Завтра вранцi рушає велика сафiна 13 з мосульськими товарами. На нiй також пливуть до Басри купцi, що мають свої лавки та кораблi у славному мiстi. Я хочу пiти з ними у плавання i побачити всi дива свiту.
– Бiдний мiй хлопчику! Iди! Я тебе не тримаю – може, хоч тобi посмiхнеться доля! Досить з мене мiтли та кiзякiв! Я все життя дивлюся лише пiд ноги! Може, ти побачиш бiльше, нiж смiття на базарах!
Старий сiв, заплакав, а малому Алi було дуже шкода свого батька, такого старого, як тодi йому здавалось, i геть невезучого.
Щоб якось втiшити i розважити батька, сказав:
– Тату, якщо я стану знаменитим мандрiвником, я тобi привезу в дарунок роботящу й слухняну рабиню. Нехай вона тобi буде за добру жiнку!
Але цi слова ще бiльше роз'ятрили душу смiттяра, i вiн проплакав усю нiч.
Алi ж досить швидко заснув, так i не вирiшивши, чи сказати про одне темне дiло, чи змовчати. Та все ж вранцi, коли побачив, що в батька сльози висохли, лише навколо очей чорнi кола, сказав:
– Тату, присягаюсь Аллахом, я не вигадав, а це менi сказав Юсуф-Дiвчинка, що служить в шинку бiля Зеленої брами…
– Той, що став на путь грiха i ганьби?! – розсердився батько. Зневажав вiн i боявся содомiтiв.
– Так! Вiн сказав менi, що всi отi гравцi в костi, i Верблюд, i Тариф, i Куввас, вони з тобою грають фальшивими кiстками. Бо ти недобачаєш. Як п'явки, вони з тебе всi монети виточують!!!
– Менi часом здавалося, що мене дурять… – похнюпився Хасан i ледь чутно говорив. – Та як же я мiг повiрити, що це роблять мої друзi, такi ж бiднi, як i я? А як же тепер?..
Хасан розгублено i розпачливо розвiв руками.
Алi лагiдно посмiхнувся i сказав:
– Тату!