Плисти проти течії. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Хорхе Анхель Ліврага Ріцці
Издательство: ИП Карелин
Серия:
Жанр произведения: Эссе
Год издания: 0
isbn: 978-966-97200-3-0
Скачать книгу
ми бачимо фото якогось небіжчика, кримінальника, людину в калюжі крові або кулемет.

      Акрополь має на меті і боротьбу з насильством, яке мусить зникнути назавжди, бо всі ми маємо право на життя. Думати треба не про ті концтабори, які були сорок років тому, а про ті, що, можливо, з'являться в році 2000-му Перейматися треба тим, що нас очікує, а не тим, що було і що ми не можемо змінити. У минулому було чимало помилок, але ми не робимо відповідних висновків. Остерігаймося майбутніх помилок, думаймо про наших дітей і наших онуків; думаймо про любих нам людей, про молодь, про наших учнів! Дбаймо про те, щоб у 2000-му році вони мали не тільки електричні дроти, ядерні боєголовки та забруднені ріки, а й знали лебедя не тільки з фотографій і не мусили вдаватися до лазера, щоб побачити зорі на небі. Ми прагнемо світу очищеного, світу чистого в усіх розуміннях: фізичному, психічному і духовому.

      Ми закликаємо до загального відродження всіх елементів, до нового спіткання людини з людиною, людини з суспільством і людини з Богом. Це і є Акрополь – вишнє місто, до якого ми всіх вас запрошуємо. Не для того, щоб ви підтримували його як ті колони, а для того, щоб ви відчули живодайний вітер, що гуляє у цій духовій високості, щоб ви могли зреалізувати свої глибинні прагнення. Це світ краси, мармуру і гідності! Хай кожен втілить у життя свої мрії тут і тепер!

      Лекція, прочитана 23 червня 1979 року в осередку Нового Акрополя, Гран Вга 22, Мадрид, Іспанія.

      Мистецтво завжди бути філософом

      Це мистецтво сьогодні майже забуте. Ми виросли в метушні і марноті постійних змін, вічного руху, до якого нас схиляє або нудьга, або фантазії нашої психіки.

      «Старий світ», у якому всі ми живемо, все ще міцно тримає нас – своїми порожніми звичками, «маленькими радощами», отупляючим матеріалізмом і строкатістю позбавлених суті релігійних форм.

      Нам дуже не вистачає здатності зупинитися й уважно подивитися навколо – адже це один із способів побачити самого себе. Ми йдемо, зневажаючи все, що бачимо, без роздумів, без реальної участі в житті природи, яка є проявом Божественного.

      Ми забули, що є речі дорогі, близькі серцю, нехай навіть маленькі і незначні, але зате наші, рідні, які дають тепло серцю і зміцнюють дух. Іноді навіть здається, що ми втратили любов до них.

      Гадаю, прийшов час повернути це забуте мистецтво.

      У нас є Платон, у нашому розпорядженні «Таємна доктрина», гарна бібліотека… але чи достатньо цього?

      Що означає бути філософом? Учитися, проводити заняття, читати лекції, дізнаватися про то, про що раніше не знали? Так… але не тільки. Необхідно відчувати потаємну реальність усіх речей і вміти жити нею. А для цього недостатньо лише робити ті чи інші вправи, сідати у певні пози, виснажувати тіло постом та утриманням, чи впадати в інші крайнощі. Я знаю, що нам не вистачає чогось іншого, більш величного. Нам не вистачає розуміння того, що є речі на перший погляд незначні, але насправді великі і дуже важливі.

      Я знаю також, що сам дуже далекий