Х.А.Л.: Акрополь – школа ідеалістична, але не в тім річ. Наша школа не має нічого спільного з тими скрайніми ідеалістами, які обстоюють таку собі дихотомію – протилежність між духом, або ідеєю, та матерією.
Ми віримо, що існує одне Ціле, яке має матеріальні, психологічні, ментальні, духові та інші складники. Ми віримо в платонічний та універсальний концепт життя. Віримо, що життя треба сприймати в усьому його розмаїтті. Не варто митцеві відкидати політику; не варто політикові нехтувати науку. На нашу думку, людині цікаво все. Одна й та сама людина може доглядати маленький акваріум і, водночас, керувати великим підприємством, та ще й грати на скрипці. Ніщо не може стати на заваді різнобічній діяльності людини. Ми розглядаємо людину не як механічну деталь, такий собі гвинтик, а в усій ЇЇ величі, в усій її потузі, в усій її здатності охоплювати різні сфери діяльності на своєму віку. Людина – істота багатогранна.
Отож, якщо вже від нас вимагають самовизначення, ми не можемо просто сказати: «ми акрополітяни», бо на ці слова почуємо: «що ви цим хочете сказати?» Тому ми визнаємо себе ідеалістами. Але хочу наголосити, що наш ідеалізм не є відірваним від реального світу, непрактичним чи полохливим. Це ідеалізм у широкому сенсі, коли духове має пріоритет над матеріальним, але не відкидає матеріальне. Існує матеріальне та духове, і все разом існує у великій таїні, яку можна назвати Богом. Ми вважаємо, що людині необхідно не тільки спілкуватися, вести статеве життя, їсти, спати тощо, але й мати домашнє вогнище, можливість усамітнення, друга, подругу, довірника, дещицю любові, слави, гідності.
Оце і є, у загальних рисах, концепт ідеалізму Нового Акрополя: Акрополіса, вишнього міста, пошуку найвищих вартостей для людини.
Д.С.Г.: Наступне запитання стосується юнацтва. Всі намагаються визначити властиві йому ознаки. Але, позаяк на молоду людину покладаються певні надії, кожному кортить висловити свою думку: на що вона здатна і що від неї чекати. Серед різних характеристик, якими її наділяють, існують і супротивні думки щодо того, чи молода людина за своєю природою матеріаліст чи ідеаліст. Чи не поділитеся ви своїми думками про юнацтво?
Х.А.Л.: Гаразд. Як на мене, «молодий» і «старий» не є віковою категорією. Не думаю, що річ у сивині. Дехто вже в двадцятирічному віці не має надії в своєму серці, розчарований у житті і є справді старим. Натомість, ми бачимо інших – сивочолих, з усміхом на устах, з надією в очах, діяльних, скерованих у майбутнє. Ось вони, попри свою сивизну, справді молоді.
Гадаю, що юнак не є неодмінно матеріалістом, а старша людина – ідеалістом. Усе залежить від вдачі людини і від одержаного виховання. Я вважаю, що не можна бути абсолютним ідеалістом, як і абсолютним матеріалістом; кожен має дещицю того й того, про що казав і Платон, тож, незалежно від віку, в нас превалює те чи те.
Д.С.Г.: Коли йдеться про вартісність цих концептів, які ви наразі аналізуєте,