Отож, з плином часу Єгипет не еволюціонує і не вивищується, а помалу-малу занепадає, втрачає навіть свої славнозвісні ієрогліфи, – можливо, найпрекрасніші і найдовершеніші з відомих нам, – а відтак виникає так зване демотичне письмо – письмо простолюду, що згодом теж зникає, залишивши знаки і графеми, які пізніше перебрало арабське письмо. Одне слово, замість піднесення культури стався занепад.
Провівши паралелі з іншими народами, ми побачимо, що символи і графеми, скажімо, ведичної мови або санскриту значно складніші, значно багатші, значно довершеніші, ніж давньогрецькі. Давньогрецька мова, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж латина. Латина, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж іспанська, англійська, німецька чи будь-яка інша сучасна мова. Отож, це не еволюція, а, радше, антиеволюція.
Наведу один приклад, щоб мене краще зрозуміли. Коли я хочу сказати кастильською мовою, що я щось люблю, то маю сказати цілу фразу. Наприклад, я кажу: «Я люблю Батьківщину», або «Я люблю маму», або «Я люблю те і те». Завжди – «я люблю», і завжди – «любов». Жодної різниці. Щоб сказати: «Я люблю Бога» і «Я люблю свого собаку», ми вдаємося до того самого слова: «любов». Таким чином, іспанська мова в цьому сенсі досить бідна, хоча й належить до однієї з найрозвиненіших сучасних мов, бо має тільки одне слово на позначення низки зовсім різних і цілком відмінних емоційністю почуттів. Натомість, у санскриті існує близько сотні різних слів на позначення різних видів і форм любові на кожному рівні і в кожному окремому випадку. Про любов до Бога не говорять тими самими словами, що й про любов до коштовностей, до брата чи до нареченої; кожного разу вживаються різні слова, що збагачує і ускладнює мову.
Скажімо, графеми і символи китайської мови настільки довершені, що навіть сьогодні японець може читати китайською, хоча й не може нею говорити, тобто китайські ієрогліфи набули справді досконалої універсальності та дивовижної розмаїтості.
Безперечно, символіка властива всім народам. Ніколи ще не було такого народу, що мав свою культуру і певний рівень цивілізації, який би не послуговувався у той чи той спосіб символами. Зазвичай цю роль виконують графеми або різнокольорові фігурки.
А тепер повернімося ненадовго в Перу. Ми знаємо, що кіпукамайки – майстри кіпу, або вузликового письма – використовували не тільки вузли та шнури, а й різні кольори, кожен з котрих мав своє значення для того, хто вмів їх читати. Так само в єгипетських ієрогліфах або у вузликових культурах північного Китаю кольори мають різне значення, тобто колись існувала ціла наука кольорів як виражальних засобів.
Те саме і зі звуками, які люди використовували з прадавніх часів, а то й одвіку, для вираження різних понять. Зчаста те, що ми маємо за магічні й химерні заклинання, насправді є залишками давніх культур, давніх мов, які ми перестали розуміти. Саме так сталося з єгипетською мовою, певні слова з котрої