Д.С.Г.: Тож повернімося до відправної точки. Щойно ви сказали, що розсуд – це знаряддя інтелекту, а релігія є формою єднання, загального єднання. Хотілося б почути вашу думку, чи існує причинний зв'язок між цими двома елементами. Іншими словами, чи релігія постає з розсуду, чи, навпаки, розсуд постає з релігії, або ж в історії ці елементи циклічно повторюються?
Х.А.Л.: Питання непросте, тобто відповісти на нього непросто, адже розсуд і релігія властиві всім народам світу. Хочу уточнити, що розсуд, а відтак і філософія, виник не в Греції. Розсуд як пошук істини так само давній, як світ. І розсуд, і релігія існували одвіку. Перші, але аж ніяк не примітивні, люди, розпочали творити релігію, коли поклали камінь на камінь у прагненні дістатися трохи вище, наблизитися до таїни зірок. Релігія – це фундаментальна ознака, що відрізняє людину від тварини. Не інтелект їх відрізняє, бо деякі тварини теж наділені розумом. Це і не доброта, адже нерідко деякі собаки добріші за багатьох знайомих нам людей. Людину від тварини кардинально відрізняє здатність молитися. Тварини стають навколішки, споживаючи їжу, тим часом людина стає на коліна не з біологічної, а з внутрішньої потреби, під великою священною і божественною ваготою, що пригинає її до землі. Схиляючись перед хрестом, перед зорею, перед каменем, ця людина схиляється перед незнаним, перед Богом, прагнучи розчинитися в Ньому, у першопричині. Релігія – це те, що відрізняє людину від тварини, тож релігія і розсуд були одвіку.
Матеріалізм XIX сторіччя спричинився до протиставлення релігії та розсуду. Нас запевняли, що всі давні народи були народами дикими. Саме в ті часи з'явилися легенди та ілюстрації, на яких кілька добродіїв завиграшки волочать на линві брилу завважки п'ятдесят чи шістдесят тонн для будівництва пірамід… За «дитинного» періоду розвитку археології виникає ідея, що релігійна форма суперечить науковій або розсудковій. Нині це вже не настільки очевидно, адже ми добре знаємо, які точні виміри, скажімо, Великої піраміди, знаємо, що кути можна було виміряти тільки теодолітами тощо. Ми знаємо, що давні люди розумілися в медицині та астрономії. Наприклад, вони знали кількість кілець Сатурну (що годі побачити голим оком); вони знали про існування між Меркурієм і Сонцем малої планети Ібіс, існування якої зараз припускають гіпотетично, виходячи з деяких астрономічних даних. Давні люди, що мали наукові знання, були водночас дуже побожними. Натомість сьогодні існує певний антагонізм між розсудом і вірою. Без сумніву, всі народи за всіх часів мали і розсуд, і віру.
Д.С.Г.:Ви кажете, що всі народи за всіх часів мали і розсуд, і релігію, іншими словами, вірили й відчували свого Бога. Втім, в історії були періоди, коли релігія брала гору над усім іншим, і періоди, коли домінував розсуд. І якби навіть нам усе подобалося в нашому світі, ми, звісно, здаємо собі справу, що не всі епохи однаково значущі, між ними існують