Батько завжди прокидався досвіта і йшов у поле. Коли ми будилися, він, такий ошатний і елегантний у школі, вертався додому в заглинених і зарошених старих штанах, обвіяний млосним духом жита, солодким запахом кукурудзяного прядива, п’янким конопляним дюком – щасливий і святий.
Господи, чи ж то побачу ще за свого життя нинішнього кріпака-колгоспника, так щедро облагородженого найтяжчою у світі працею?
Ну і щороку, звісно, наставала осінь – найкраща для мене пора року. Небо ставало ласкаве і прозоре, в повітрі плавало павутиння бабиного літа, я ловив його й намотував на патичок, мріючи: намотаю цілий клубок і віддам Василеві Марусиному, щоб він зіткав на своєму ткацькому верстаті хустину – для Аннички… Я був наївний, таким залишився й донині і не вважаю аж надто від’ємною цю рису своєї вдачі.
Холодніли в городі бур’яни, вкриваючись білою осугою, гнилизною пахло капустище, велетенські смугасті й жовті гарбузи стояли пірамідою на подвір’ї, чахли купини кукурудзяного шумилиння, і шушукався в них холодний вітер, корів не треба було стерегти, і я тоді міг вільно читати: за одну осінь, попасаючи Ласку і Міньку, я вивчив напам’ять Франкового «Мойсея» й, не розуміючи, звісно, філософської глибини поеми, вигукував за коровами: «О Ізраїлю, чадо моє, зжалься, богу Шадцаю!», ототожнюючи слово «чадо» зі «стадом».
З горіхів падали брунатні вилущики, наливалися в саду восковим кольором величезні яблука, скапували соком груші, й покривалися синьою сніддю угорські сливи.
А коли повітря зовсім загусало від терпко-солодкого запаху садовини, я з тремтінням у серці починав вичікувати найурочистішого празника свого дитинства – свята сливового повидла.
Та я ще не готовий розповісти про це.
2
Відомий нині всім астролог XVI століття і придворний лікар французького короля Карла IX Нострадамус у своїх віщуваннях як натепер не помилився ні разу. Останнє на нинішній день його пророцтво сповнилося на наших очах – я це сам дослідив.
В одному із своїх віршів середньовічний екстрасенс навіщував, що спороджена 1917 року найкровопролитнішою за всю світову історію революцією диявольська державна система проіснує рівно сімдесят три роки і сім місяців. Отже, Радянський Союз мав би розпастися в червні-липні 1991 року.
На початку липня цього ж року я виступав у Дрогобичі перед своїми виборцями і запевнив їх, що нав’язуваний Горбачовим союзний договір ніколи не буде підписаний. Мені, звісно, бурхливо аплодували: народ охоче вірить обіцянкам своїх доморощених пророків. Та ось підвівся в залі один поважний пан і з притиском запитав, на якій підставі я це стверджую і чи не варто відмовитись нарешті від ейфоричної демагогії й почати дивитися відверто правді у вічі.
Я був заскочений несподіваним питанням: а й справді, на яких фактах вибудовую свої